Профспілка "Захист Праці" (UNI, IUF)

INDEPENDENT TRADE UNION "ZAKHYST PRATSI" (UNI, IUF) tel. +380 50 358 71 48

ПРАЦЯ ЗАМІСТЬ МОЛОДОСТІ: загрози для молоді на ринку праці

Posted by workres на Липень 16, 2016

ткалич

Молодь по всьому світу вимушена буквально боротися за гідну роботу. Не стоїть осторонь тренду й Україна, хоча і зі своїми, подекуди парадоксальними, тенденціями. У чому наші особливі проблеми і як їх подолати?

Найзахищеніші чи найбезправніші?

Посилений захист молоді в соціально-трудових відносинах негативно сприймається в епоху ринкових реформ та дерегуляції. Наймачі неохоче беруть на роботу молодь (зокрема через встановлені законом подовжені відпустки) та всіляко намагаються налаштувати інших працівників проти цієї категорії. Однак Міжнародна організація праці (МОП) наполягає на тому, що це питання особливо важливе, тим паче у площині охорони праці: «це питання не тільки про права й моральні зобов’язання, але й про продуктивність і розвиток». Експерти МОП визнають, що диференційований підхід до праці молоді є виправданим. Молоді люди менш досвідчені та вразливіші для експлуатації, і вони зазнають імовірно більшої шкоди на виробництві, аніж старші [ILO]. 

Нерідко можна почути, що антидискримінація молоді дискримінує всіх інших працівників. Мовляв, переваги отримує не той, хто краще працює, а той, хто молодший. Інші висловлюють думку, що значна кількість особливих норм «не забезпечує для них (молодих – ред.) рівності можливостей, навпаки – сприяє дискримінації» – усвідомлюючи, які витрати тягне за собою найм молодих, роботодавці просто їх не братимуть на роботу (тим паче, що держава не надає жодної компенсації) [Сахарук, 2013]. Налаштованість на «негайну вигоду» не дозволяє бізнесменам зрозуміти, що позитивна дискримінація сприяє збереженню трудового потенціалу на майбутнє, а зацікавленість власників виробництва у швидкому збагаченні суперечить цілям стійкого розвитку. Звичайно, закони в нас мають далеке відношення до практики: саме власник визначає, якими правами можуть скористатися наймані робітники.

Так, роботодавці не зовсім щирі, коли вдаються до схожої аргументації, адже зацікавлені лиш у тому, щоб звести до мінімуму власні витрати. Тому в них завжди будуть претензії щодо «невиправданого» захисту, коли йдеться про будь-кого, хто має нижчу конкурентоздатність на ринку праці. Молоді працівники вважаються менш продуктивними, але водночас вони мають низку переваг перед сімейними працівниками.

Глобальні тренди: надмірна освіченість, вище безробіття, прекаризація

Для всього світу характерні такі тенденції:

– залучення молоді до нестабільної прекарної праці;

– робота молоді за спеціальністю нижчої кваліфікації у порівнянні зі здобутою освітою;

– вищий рівень офіційного безробіття, аніж серед інших груп населення.

Освіченість сучасних працівників зростає, однак шанси знайти роботу — ні. У країнах, що розвиваються, до 75% молодих людей мають нерегулярну роботу, а 90% працюють у неформальному секторі. Перехід від навчання до стабільної роботи в середньому потребує 19 місяців [ILO, 2015].

Поширеним явищем стала «недобровільна тимчасова робота»: короткостроковий контракт і неповний робочий день, тому що так вирішив наймач. У більшості європейських країн спостерігається тенденція до зростання тимчасової роботи серед молоді. Середній показник по ЄС показує збільшення з 40% у 2005 році до 43,3% в 2014 році (в Україні застосування короткострокових договорів не дуже поширене, натомість поширені взагалі неоформлені трудові відносини).

Пом’якшення ефектів безробіття

Окремим питанням є підтримка молоді в період безробіття. Як зазначають фахівці МОП, у більшості держав працівники повинні сплачувати внески протягом періоду від шести до 12 місяців, перш ніж вони отримають право на допомогу з безробіття. Такими є умови отримання допомоги і в нашій країні (з 2016 року її мінімальний обсяг – 544 грн). «Ця вимога може грати на шкоду молодим людям, які часто стикаються з нерегулярною зайнятістю», – вказують дослідники. Позитивний приклад подала Франція – вона зменшила період виплати внесків з 6 до 4 місяців у 2009 році (за даними Світового банку, менший термін передбачено в небагатьох країнах: у Греції – теж 4 місяці, в Ісландії – 3 місяці, а у Великобританії та Норвегії 0 місяців [Doing Business, 2015]).

Інша стратегія полягає в тому, щоб розробити окремі умови отримання допомоги з безробіття для тимчасових або сезонних працівників. У Аргентині, наприклад, тимчасові працівники мають відпрацювати 90 днів (13 тижнів) протягом 12 місяців.

Однак у європейських профспілках поширений скепсис щодо реформ, які покращують становище безробітних. Мовляв, ця «анестезія» зменшує невдоволення безробіттям як таким.

Активна роль держави сприяє молоді

Показники молодіжного безробіття нижчі в тих країнах, де держави виявляють активність у економіці загалом. Прикладом країни, яка здійснила політику, націлену на створення робочих місць, називають Словенію. Серед заходів слід згадати такі: посередництво в пошуку роботи, професійна орієнтація для молодих учасників ринку праці й безробітних, стимулювання малого бізнесу, стажування та програми зайнятості локального рівня [ILO, 2005].

Інноваційні сектори, такі як інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ), суттєво прискорюють зростання кількості робочих місць. Тим паче, молодь охоче йде у цю сферу. Гонконг (Китай), Індія, Республіка Корея і Малайзія інвестували свого часу в інфраструктуру та комунальні послуги для створення робочих місць у сфері ІКТ. Як наголошує норвезький економіст Ерік Райнерт, окремі країни «третього світу», що діяли всупереч неоліберальним рекомендаціям, зуміли вийти на новий технологічний рівень. «Разючий економічний розвиток Китаю, Індії та Південної Кореї вважають за приклад успіху глобалізації», – пише автор і додає, що всі вони протягом 50 років дотримувалися політики, від якої Світовий банк і МВФ рекомендує відмовлятися бідним країнам [Райнерт, 2014].

Існує зв’язок між бюджетною економією та молодіжною незайнятістю. Констатовано негативний ефект програм «жорсткої економії», зокрема у п’яти країнах – Ірландії, Греції, Португалії, Іспанії та Італії. Емпіричні дослідження показали, що зростання рівня безробіття серед молоді між 2009 і 2011 роками відбувалося швидше в країнах, які запровадили жорсткі заходи у фінансовій сфері.

Україна: важкі часи, невизначене майбутнє

Світло на проблеми української молоді пролило дослідження «Перехід на ринок праці молоді України» (2014), підготовлене під очільництвом Елли Лібанової [Лібанова, 2014].

Показник офіційного безробіття у нас завжди був нижчим, ніж у інших європейських країнах (хоча, як і скрізь, серед молоді відсоток безробітних вищий). Якщо підходити формально, то багато людей вважаються зайнятими або не можуть претендувати на статус безробітного. До 1992 року «відкрите безробіття в Україні не існувало як соціальний феномен». Молодь гарантовано працевлаштовувалась у реальному секторі економіки.

Нинішній стан безробіття пояснюється, зокрема, неузгодженістю освіти та потреб ринку праці. Проблему ускладнено поєднанням двох чинників: «1) недостатня ефективність державної політики щодо дотримання стандартів соціально-трудових відносин, професійної орієнтації та соціальної підтримки молоді з низькою кваліфікацією, системи освіти та підготовки кадрів, а також розвитку підприємництва; 2) молоді люди у вирішенні власних проблем значною мірою зорієнтовані на допомогу «третіх осіб» (батьків, друзів, держави)». Втім, зазначимо, що сподівання на державу визнається цілком законним у західних країнах.

За даними МОП, 75% молоді у 2012-2013 роках працювали в сфері послуг [ILO, 2015]. Більшість молодих працівників залучено до роботи на умовах «уразливої зайнятості» (vulnerable employment). Ідеться про роботу, яка невисоко оплачується та супроводжується іншими складними умовами. Не викликає оптимізму і майбутнє, яке соціологи змальовують для нинішньої молоді: покоління, народжене після 2000 року, не зможе повноцінно замінити нинішніх молодих працівників 15-29-річного віку (різниця між ними в 1,5 рази). Таких осіб приблизно 10 мільйонів. Звучать побоювання, що ця молодь через 15 років потрапить у складну ситуацію, якщо продуктивність праці не буде суттєво підвищено.

Освічені офіціанти і некваліфікована еліта

85,7% молоді в Україні є найманими працівниками. Понад 17,4% студентів і учнів працюють. «Для цього існують певні законодавчі передумови: українське законодавство захищає право співробітників підприємств і організацій навчатися», – сказано в дослідженні. Прогнозується зростання цієї категорії працівників (враховуючи, зокрема, тенденцію до комерціалізації освіти). Здобувати другу вищу освіту тим, хто працює, як свідчить практика, досить проблематично. Нинішня кадрова політика суперечить концепції навчання протягом усього життя. Ситуація може ще погіршитися з ухваленням новогоТрудового кодексу: якщо працівник здобуває другу вищу освіту, то йому гарантуватиметься відпустка виключно в разі якщо його направив на навчання роботодавець (про ТК ми розповімо окремо).

Для українського ринку праці характерне явище «надмірної освіченості» (overeducation). У 2002 році Україна встановила рекорд у Європі: 38,3% молодих людей були «надто освіченими» для роботи, яку вони виконували. Це стало можливим за умов руйнування промислового потенціалу та відносної доступності освіти (а відтак наявне викривлення не зникне без створення передумов для розвитку збалансованої економіки). Якщо казати про сфери, де залучено працівників із недостатнім рівнем освіти, то йдеться, передусім, про законодавців, вищих держслужбовців, менеджерів (13,1%).

Соціальні гарантії: що порушують найчастіше?

Цікавим є розподіл молодих працівників за доступом до соціальних гарантій. Згідно з опитуваннями, 64,3% можуть скористатися правом на щорічну оплачувану відпустку. Разом із тим, 93,8% не можуть розраховувати, що роботодавець оплачуватиме оренду житла. 13,1% молодих людей не знали, чи сплачує за них власник внески на соцстрахування. У 21% молоді тривалість робочого тижня – 50 і більше годин. 40-годинний робочий тиждень доступний для 61,4% молоді. Знайшлося місце і для парадоксів, які, однак, можна зрозуміти: 57,1% молоді залучено до неформального сектора, хоча більшість із них задоволені своєю роботою (78,3%). Особливістю вітчизняного ринку праці є те, що 80,2% працюють на неформальних робочих місцях у формальному секторі, тобто, не мають гарантій, хоча й зайняті на офіційно зареєстрованих підприємствах. Тому в Україні сформувалося викривлене уявлення про те, що таке прийнятна зайнятість.

Нарешті, з огляду на обсяги «неформальної зайнятості молоді, сконцентрованої на мікропідприємствах та домашніх господарствах», автори дослідження дають рекомендацію вжити «заходів для посилення державного спостереження за реєстрацією підприємницької діяльності, робочих місць та працівників на робочих місцях» [Лібанова, 2014]. Однак ситуація розвивалась у протилежному напрямі: у липні 2014 року було запроваджено мораторій на перевірки інспекціями з праці.

Супер-мотивація як проблема

Українська молодь погоджується приймати як початкові незадовільні умови зайнятості. Готовність молодих людей до надмірної експлуатації є визнаним фактом. Вони мало цікавляться регулюванням і приймають на віру цінності ринкової економіки в їхньому максималістському вираженні: «більше працюєш – більше заробляєш». У Києві відомі випадки, коли молоді люди працюють по 20 і навіть по 30 годин без перерв, тобто більше як добу! Молодь нерідко завищує в опитуваннях рівень свого добробуту. Чимало молодих людей нині розпочинають свій шлях без будь-яких гарантій; це закладає основи для правового нігілізму. Висока мотивація юного покоління є похвальною, проте за умов соціальної безвідповідальності бізнесу це не приведе до зростання продуктивності економіки. Є й ризик консервації соцстандартів на найнижчому рівні у Європі.

Особливості правового статусу

З юридичної точки зору важливо, що в Україні немає уніфікованого поняття «молодь» [Охота, 2014]. Кодекс законів України про працю містить розділи «Праця молоді» та «Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням». Дозволяється прийом на роботу осіб із 16 років, а за згодою одного з батьків – із 15 років. З метою підготовки до майбутньої праці допускається залучення до «легкої роботи» з 14 років (стаття 188 КЗпП).

Молоді працівники користуються низкою додаткових пільг:
– надання першого робочого місця для випускників вузів чи ПТУ;

– звільнення працівників віком до 18 років з ініціативи власника допускається тільки за згодою служби у справах дітей;
– звільнення неповнолітніх на підставі скорочення штату допустиме лише з наданням нового робочого місця;

– скорочується робочий тиждень (для осіб від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень);

– для неповнолітніх та випускників навчальних закладів не встановлюється випробування;

– знижуються норми виробітку;

– особи віком до 21 року проходять щорічний медогляд;

– подовжена відпустка для неповнолітніх (31 день) і додаткова для осіб, що поєднують роботу з навчанням;

– підліткам і студентам може бути надано відпустку повної тривалості ще до завершення 6-місячного безперервного стажу роботи.

Можна припустити, що у молодших працівників менше шансів «втриматися» за скорочення штату: передусім звільняють тих, хто має менший безперервний стаж у роботодавця та тих, хто не має дітей (стаття 42 КЗпП).

Загалом наше регулювання вигідно відрізняється від закордонного, адже в деяких європейських країнах низка базових гарантій стають доступними лише за умови значного досвіду роботи на певного роботодавця. У Франції право на вихідну допомогу виникає лише в разі, якщо працівник відпрацював не менше ніж рік на цього роботодавця. Законодавство США дозволяє виплачувати особам віком до 20-ти років та студентам зарплату, меншу від мінімальної.

Політика (не)зайнятості

Як свідчать дані Світового банку, Україна належить до країн, де діють стимули для найму осіб віком до 25 років. Судити про ефективність державної політики, спрямованої на підтримку створення робочих місць для молоді, складно, адже тривалий час ці програми не фінансувалися. Незважаючи на безліч актів у сфері зайнятості, ефективність діяльності держави оцінюється як «недостатньо висока» [Лібанова, 2014].

У 2004 році було ухвалено закон «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю». Він передбачав виплату дотацій обсягом як одна зарплата. За період 2006-2011 років дію закону призупиняли чотири рази. Найбільшу кількість випускників було працевлаштовано 2010 року: 2713 осіб отримали роботу, держава на це витратила 19,734 млн грн (приблизно 7 273 грн на одну особу). Експерти Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) відкрито визнають, що механізм набув незначної ефективності не через недосконалість механізму, а з причини регулярного призупинення дії цього закону.

На зміну дотаціям прийшла інша форма підтримки підприємців, передбачена Законом «Про зайнятість населення», що запрацював із 2013 року. Роботодавцю надається 50% компенсація суми єдиного соціального внеску, що видається сумнівним із точки зору ефективності стимулювання роботодавців: на сьогодні вартість створення нового робочого місця значно перевищує такі виплати та податкові пільги [НІСД, 2012].

Поглянемо, як матеріально забезпечувалися нові передбачені законом можливості в законах про Держбюджет.

  • У 2013 році Мінсоцполітики виділилно 25 млн грн за програмою «Надання роботодавцям дотацій та компенсації для забезпечення молоді першим робочим місцем».
  • У 2014, 2015 та 2016 роках відповідних статей видатків немає.

Станом на початок 2016 року на нові робочі місця з компенсацією роботодавцю витрат ЄСВ працевлаштовано 14 тис. безробітних та 9,3 тис. осіб, які отримали нові робочі місця в пріоритетних видах економічної діяльності. Таку інформацію надають у Мінсоцполітики [Україна Молода, 2016]. Це враховуючи, що в Україні зареєстровано 416,4 тис. безробітних.

Таким чином, держава не виконує навіть свої обмежені зобов’язання. Молодих людей поставлено в умови, коли робота в тіньовій сфері виглядає не аж таким поганим вибором. Водночас майже в незміненому вигляді продовжує діяти стаття 197 КЗпП, що передбачає надання молодим спеціалістам віком 15-28 років роботи за фахом на період щонайменше трьох років. Тим паче, значення такої форми підтримки, як компенсація ЄСВ, втрачає цінність з огляду на зменшення обсягу внеску вдвічі.

Нововведення в формі стажування створює ризики «безоплатного використання робочої сили молоді» (стаття 29 закону про зайнятість). До таких висновків приходять експерти НІСД: «Недоброчесний роботодавець найматиме кожні півроку особу з метою забезпечення стажування, надаючи їй роботу, за яку молода людина не отримуватиме винагороду на цілком легальних підставах». Негативні наслідки вони прогнозували, посилаючись на досвід Казахстану [НІСД, 2012]. Наскільки підтвердилися ці побоювання, наразі невідомо. Проте Міністерство соціальної політики України працює над ініціативами, які перетворять стажування на більш зручний інструмент експлуатації. Пропонувалося зняти обмеження на звільнення стажерів, включно з вагітними жінками [Соціальний рух, 2015].

Трудовий кодекс

Суттєвих змін може зазнати регулювання праці молоді з ухваленням нового Трудового кодексу (№1658). Новація полягає в тому, що стороною трудових відносин можуть бути особи віком до 14 років, якщо їх залучають до створення творів мистецтва. Побоювання окремих спеціалістів викликає те, що мінімальний вік для такої роботи не прописано взагалі, це може вступити у суперечність із нормами МОП. Неповнолітніх співробітників ЗМІ та інших творчих працівників можна залучати до роботи вночі, у вихідні та понаднормово (стаття 302 ТК).

Стаття 219 чинного КЗпП зобов’язує власника оплачувати працівникам, які навчаються у вишах із вечірньою та заочною формами навчання, 50% вартості проїзду до навчального закладу й назад на настановні заняття, для виконання лабораторних робіт і складання заліків та іспитів. У проекті цієї гарантії немає.

Вилучено розділ «Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням», його залишки «рознесено» в різні частини кодексу. Віднині йдеться лише про підвищення кваліфікації та перепідготовку за професійним спрямування, що буде здійснюватися «з урахуванням потреб роботодавця». Передбачено, що особа, яка пройде навчання за кошти роботодавця, не зможе звільнитися протягом певного періоду часу навіть за погіршення умов праці.

Однозначне обмеження прав молоді закріплено в статті 190 ТК: «Працівникам із вищою освітою, які мають намір здобути наступну вищу освіту, додаткова оплачувана відпустка надається лише в разі їх направлення на навчання роботодавцем». Таким чином, проект ТК не вбачає цінності у навчанні як такому: воно має бути цілком підпорядковане короткотерміновим інтересам роботодавця.

Водночас простір реалізації свободи праці звужується: неповнолітні не можуть працювати за сумісництвом і направлятись у відрядження. Їм також заборонено працювати в фармацевтичній сфері, зокрема, транспортувати медикаменти (стаття 296 Проекту).

Від випробувального терміну звільняються лише ті випускники, які вперше стають не просто до роботи, а до роботи за здобутою професією (ст.47 ТК). Загалом є підстави стверджувати, що до таких форм відносин, як праця на умовах випробувального терміну (звільнення за 3 дні) та строкові договори терміном до 2 місяців (звільнення за 1 проступок), буде залучатися молоде покоління. В обох випадках дозволяється звільнення без згоди профспілки й виплати вихідної допомоги. У деяких країнах створюють перешкоди експлуатації працівників. Наприклад, задля унеможливлення зловживання випробувальним терміном, він дозволяється лише в деяких професіях (скажімо, для найпростішої роботи він не потрібен). У контексті строкових договорів можна встановити вимогу оплачувати такі відносини принаймні на рівні в 1,5 рази вищому, ніж стандартні угоди, це зробить їх менш вигідними економічно. У Франції з 2013 року запроваджено схожий підхід: короткотермінові контракти підвищують відрахування роботодавців на соцстрахування.

Висновки та рекомендації

  1. Економіка України могла би бути продуктивнішою, якби держава спрямувала зусилля на розкриття продуктивного потенціалу молоді. Держава повинна грати активнішу роль у економіці, і створюючи робочі місця в державному секторі, і заохочуючи підприємців за допомогою стимулів у перспективних галузях (шляхом дотації обсягом ½ зарплати, наприклад). «Позитивний ефект від державних інвестицій в області зайнятості молоді може бути посилений забезпеченням того, щоб молоді працівники мали необхідні навички. У цьому сенсі пов’язування інвестицій в інфраструктуру з політикою на ринку праці сприятиме зростанню кількості та якості робочих місць для молоді» [Лібанова, 2014]. Встановлення відповідності між освітою та працевлаштуванням неможливе без державного планування та прогнозування. Покладатися виключно на волю ринку тут неможливо, адже настрої бізнесу досить непередбачувані.
  1. Необхідно стимулювати молодь до виходу з «тіньового сектору». Встановлення додаткових соціально-економічних вигод, таких як перспектива отримання орендного житла, більшої вихідної допомоги та вищої доплати, була би переконливим аргументом на користь укладення офіційного трудового договору. У бюджетній сфері обіцяні стимули для молоді так і не запрацювали повноцінно через брак фінансів (зокрема надання житла спеціалістам, котрі пішли працювати в село). Програми зайнятості молоді мають фінансуватися за пріоритетним принципом. Надання першого робочого місця перетворилося на формальність. Держава не створює робочих місць, а підприємці ігнорують зобов’язання. Водночас не було створено нових механізмів, які б сприяли працевлаштуванню молоді (передбачене новим законом «стажування» містить ризики для молодих).
  1. Треба не звужувати, а навпаки розширювати трудові права молоді та посилювати контроль за дотримання норм. Це перешкоджало б надексплуатації нового покоління працівників. Низку гарантій, доступних для неповнолітніх, слід поширювати на осіб віком до 21 року, адже дедалі більше студентів вимушені працювати. Передусім, для таких працівників відпустка має бути мінімум 30 днів. Має бути закріплено мінімальний час перерви для молодих людей — 1 година. Штрафи за порушення прав неповнолітніх мають бути вищими, адже ця категорія працівників менш ознайомлена з трудовими правами. Строк попередження про звільнення на випробувальному терміні має бути диференційованим: 3 дні за випробування терміном 1 місяць, два тижні – за випробування 2 місяці, місяць — за випробуванні 3 місяці. Це запобігатиме встановленню невиправдано тривалих випробувальних термінів. Строкові договори мають стати економічно невигідними.

Посилання:

  1. ILO. Safe work for youth
  2. ILO. Global employment trends for youth. 2015
  3. ILO. Youth: Pathways to decent work. 2005
  4. Елла Лібанова та інші. Перехід на ринок праці молоді України. 2014
  5. НІСД. Щодо регулювання надання першого робочого місця в Законі України «Про зайнятість населення». Аналітична записка. 2012
  6. Охота Ю.Р. Деякі проблеми працевлаштування молоді. 2014 // «Ваш Договір»
  7. Сахарук І.С. Позитивні дії як умова забезпечення недискримінації окремих категорій працівників. Тенденції розвитку науки трудового права та права соціального забезпечення. Зб. наук. праць. Матеріали І міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 25-26 квіт. 2013 р.)
  8. Ні роботи, ні перспектив. Україна Молода. 2016
  9. Зареєстроване безробіття у 2016 році. Державна служба статистики України, 2016
  10. Doing Business. 2015
  11. Соціальний рух. 2015
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

 
%d блогерам подобається це: