Por Oleg Vernyk – presidente del Sindicato Independiente Ucraniano “Zahist Pratsi”
Una vez más, el partido presidencial neoliberal gobernante, el “Siervo del Pueblo”, comenzó a atacar los derechos laborales de los ciudadanos ucranianos. Mientras los trabajadores defienden la independencia de Ucrania de la agresión armada rusa, la facción del presidente Zelensky en el parlamento intenta obstinadamente privar a los trabajadores de sus derechos laborales y normas sociales.
Al frente de este ataque antidemocrático está nuevamente Galina Tretyakova, presidenta del Comité de Política Social y Veteranos (facción “Servidora del Pueblo”) . Esta es la misma Galina Tretyakova, quien declaró públicamente que las familias ucranianas pobres que necesitan asistencia social del Estado dan a luz niños de «baja calidad». También afirmó que a ella le impresiona la experiencia de Singapur con la esterilización forzada de madres que no pueden levantar a sus hijos sin apoyo estatal .
En este contexto de tristes analogías con la pseudociencia «eugenesia» de Hitler, el ataque del partido presidencial «Siervo del Pueblo» a los derechos laborales y sindicales de los ciudadanos ucranianos parece completamente esperado. Durante los últimos 15 años, las sucesivas autoridades burguesas de Ucrania han estado tratando de «modernizar» la legislación laboral de Ucrania y, sobre todo, de abolir las normas del Código Laboral que está en vigor desde 1971. Por supuesto, el Código de Trabajo de 1971 ya ha sido actualizado muchas veces y, paso a paso, ha perdido ciertas funciones de protección de los derechos laborales de los trabajadores. Sin embargo, en este momento, sigue siendo nuestro puesto de avanzada en la lucha contra la liberalización de las relaciones laborales en Ucrania exclusivamente a favor de los patrones.
El mayor cinismo de la situación se debe al hecho de que se lanzó un nuevo ataque a los derechos de los trabajadores en una situación de guerra difícil y de rechazo a la agresión militar rusa. Se ha introducido la ley marcial en el país, los trabajadores y los sindicatos no pueden, por ley, organizar marchas de protesta en esta situación, es decir, no tenemos oportunidades para la movilización masiva de protesta. El momento del ataque desde el punto de vista de la realización de los apetitos de la burguesía está perfectamente elegido.
El año pasado, el movimiento laboral y sindical de Ucrania logró rechazar una serie de proyectos de ley antiobreros de Galina Tretyakova, quien estaba loca por su odio hacia la gente común. Entre ellos se encuentra el infame proyecto de ley Nº2.681 . Sin embargo, al crear un nuevo proyecto de ley, el Nº5.371, Tretyakova nuevamente atacó los derechos de los trabajadores. El nuevo proyecto de ley recibió un título largo y cínico: «Sobre la modificación de algunos actos legislativos sobre la simplificación de la regulación de las relaciones laborales en el ámbito de las pequeñas y medianas empresas y la reducción de la carga administrativa sobre el espíritu empresarial». Un título tan largo y engañoso del proyecto de ley, según sus autores, debería ocultar fehacientemente su significado depredador. Este proyecto de ley ya fue votado por el parlamento ucraniano en primera lectura el 12 de mayo de 2022, y ahora las autoridades se han dado a la tarea de adoptarlo definitivamente y lo antes posible. ¿Por qué el gobierno quiere aprobar esta ley ahora mismo? ¿Cuáles son sus principales posiciones?
El objetivo principal de esta ley es sacar a las empresas con menos de 250 empleados del Código del Trabajo. Y en Ucrania ahora el número de empleados en tales empresas ya es más del 73% de todos los empleados. Además, existe un mecanismo legal simple por el cual los empleadores, en caso de que se apruebe esta ley, pueden dividir empresas individuales más grandes en varias más pequeñas y, por lo tanto, también sacarlas del Código del Trabajo.
En tales empresas, en lugar del Código de Trabajo, se establecerá la “naturaleza contractual de las relaciones laborales”, donde todas las normas de derechos laborales se establecerán en los propios contratos de trabajo, que serán elaborados para los trabajadores por los propios empleadores. Es decir, la situación en Ucrania se introducirá en pleno y total poder y anarquía legalizada por parte de los empleadores sobre los trabajadores. En una situación de desempleo total en Ucrania, agravada por la severa agresión rusa, ahora hay 10 u 11 solicitantes para un trabajo. Desde el comienzo de la guerra, ya se han eliminado unos 5 millones de puestos de trabajo en Ucrania. Es claro que las personas pobres y hambrientas se verán obligadas a aceptar cualquiera, incluso las condiciones más draconianas de las relaciones laborales, que los propios empleadores establecerán en sus contratos de trabajo.
Además, según el proyecto de ley Nº5.371, los sindicatos ucranianos pierden la posibilidad de bloquear los despidos de sus miembros. Se están introduciendo una serie de nuevos motivos para el despido de empleados. Entre ellos se encuentra el flagrante «despido por única voluntad irrazonable del empleador». Es decir, ahora el empleador puede, en cualquier momento y únicamente a petición suya, despedir a cualquier empleado y los sindicatos ya no tendrán ninguna oportunidad de defender los intereses de la mano de obra contratada. Hay una serie de innovaciones en este proyecto de ley que empeoran y reducen significativamente ciertos aspectos de los derechos laborales de los ucranianos.
Y todo esto sucede en una situación en la que las autoridades ucranianas declaran públicamente su deseo de unirse a la Unión Europea, en cuya legislación laboral, según el artículo 30 de la Carta de los Derechos Fundamentales de la UE “Todo empleado tiene derecho a ser protegido contra el despido injustificado…”. Lo opuesto al proyecto de ley N°5.371, que le da al empleador el derecho a despedir libremente y en cualquier momento a cualquier trabajador. Además, este proyecto de ley viola una serie de convenios de la Organización Internacional del Trabajo y fue seriamente criticado por asociaciones sindicales internacionales.
Sin embargo, prácticamente nada puede detener los apetitos bestiales del capital en su afán de destruir los derechos obreros y sindicales. Solo la resistencia obrera y sindical, solo la solidaridad internacional de todos los trabajadores, trabajadores y organizaciones sindicales internacionales es capaz de detener esta completa locura que las autoridades ucranianas están cometiendo en este momento.
By Oleg Vernyk – President of the “Zahist Pratsi” Independent Labor Union
Once again, the ruling neoliberal party of the president, “Servant of the People”, began to attack the labor rights of Ukrainian citizens. While workers defend Ukraine’s independence from Russian armed aggression, President Zelensky’s faction in parliament stubbornly attempts to deprive workers of their labor rights and social norms.
At the forefront of this anti-democratic attack is once again Galina Tretyakova, chairwoman of the Committee for Social Policy and Veterans (“Servant of the People” faction). This is the same Galina Tretyakova who publicly stated that poor Ukrainian families in need of state social assistance give birth to “low-quality” children. She also stated that she is impressed by Singapore’s experience with forced sterilization of mothers who are unable to raise their children without state support.
Considering this background of sad analogies with Hitler’s “eugenics” pseudoscience, the attack by the “Servant of the People” presidential party against the labor and trade union rights of Ukrainian citizens seems entirely expected. For the past 15 years, the successive bourgeois authorities of Ukraine have been trying to “modernize” Ukraine’s labor legislation and, above all, to abolish the norms of the Labor Code that has been in force since 1971. Of course, the Labor Code of 1971 has already been updated many times and, step by step, has lost certain functions of protecting the labor rights of workers. However, at the moment, it remains our bulwark in the struggle against the liberalization of labor relations in Ukraine exclusively in favor of the bosses.
The greatest cynicism of the situation is due to the fact that a new attack on workers’ rights has been launched in a difficult situation of war and rejection of the Russian military aggression. Martial law has been introduced in the country, workers and unions cannot, by law, organize protest marches in this situation, that is, we do not have opportunities for mass protest mobilization. The moment for this attack has been perfectly chosen from the point of view of the realization of the appetites of the bourgeoisie.
Last year, the Ukrainian labor and trade union movement succeeded in rejecting a series of anti-worker bills by Galina Tretyakova, who was crazy in her hatred of ordinary people. Among them is the infamous Bill No. 2,681. However, by creating a new bill, No. 5,371, Tretyakova has again attacked the rights of workers. The new bill received a long and cynical title: “On amending some legislative acts on simplifying the regulation of labor relations in the sphere of small and medium-sized enterprises and reducing the administrative burden on entrepreneurship.” Such a long and misleading title of the bill, according to its authors, should convincingly hide its predatory meaning. This bill was already voted by the Ukrainian parliament in its first reading on May 12, 2022, and now the authorities have given themselves the task of adopting it definitively and as soon as possible. Why does the government want to pass this law right now? What are its main positions?
The main objective of this law is to remove companies with less than 250 employees from the Labor Code. Today, the number of employees in such companies is already more than 73% of all employees. In addition, there is a simple legal mechanism by which employers, in case this law is passed, can divide individual larger companies into several smaller ones and thus also remove them from the Labor Code.
In such companies, instead of the Labor Code, a “contractual nature of labor relations” will be established, where all labor rights norms will be established in the labor contracts themselves, which will be drawn up for the workers by the employers themselves. That is, a situation will be introduced in Ukraine of full and total power and legalized anarchy by the employers over the workers. In a situation of total unemployment in Ukraine, aggravated by the severe Russian aggression, there are now 10-11 applicants per job. Since the beginning of the war, some 5 million jobs have already been eliminated in the country. It is clear that poor and hungry people will be forced to accept any, even the most draconian, conditions of labor relations, which the bosses themselves will establish in their employment contracts.
In addition, according to bill No. 5,371, the Ukrainian trade unions lose the possibility of blocking the dismissals of their members. A number of new grounds for dismissal of employees are being introduced. Among them is the blatant “dismissal for the sole unreasonable will of the employer.” That is, now the employer can, at any time and only at his request, dismiss any employee and the unions will no longer have any opportunity to defend the interests of the employed workforce. There are a number of innovations in this bill that significantly worsen and reduce certain aspects of the labor rights of Ukrainians.
All of this happens in a situation in which the Ukrainian authorities publicly declare their desire to join the European Union, under whose labor legislation, according to Article 30 of the EU Charter of Fundamental Rights “Every employee has the right to be protected against unfair dismissal…” The opposite of Bill No. 5,371, which gives the employer the right to freely fire any worker at any time. In addition, this bill violates a number of conventions of the International Labor Organization and was seriously criticized by international trade union associations.
However, practically nothing can stop the bestial appetites of capital in its eagerness to destroy workers’ and union rights. Only working class and trade union resistance, only international solidarity of all international workers, workers and trade union organizations are capable of stopping this complete madness that the Ukrainian authorities are committing at this moment.
Лідери “Захисту праці” шахтарського міста Нововолинська під час організації та роздачі гуманітарної допомоги від “Міжнародної Шахтарської координації”. Дмитро Михеєв (первинка профспілки на “Шахті #1 “Нововолинська”) та Віктор Смарш (первинка профспілки на шахті “Бужанська”)
Вкрай трагічна та сумна новина. Смертю героя на війні з російськими загарбниками загинув член нашої Первинної Профспілкової Організації Всеукраїнської незалежної професійної спілки «Захист праці» на Відокремленому підрозділі «Шахта «Бужанська» ДП «Волиньвугілля» Олександр Агафонов.
Нема слів. Наші щирі співчуття рідним та близьким Олександра. Ми неодмінно захистимо нашу батьківщину!
З лютого 2021 року з Комунальним підприємством «Чернівецьке тролейбусне управління» керівництвом міста було розпочато експерименти, шляхом призначення на посаду керівника підприємства осіб, які (м’яко кажучи) далекі від електротранспорту. Більше того, складається враження всі керівники, що призначалися, мали завдання умисно зробити все, щоб комунальне підприємство розвалилося. Або, якщо не було такого завдання, то це таки величезні кадрові помилки діючого влади міста.
Першим «реформатором» був Продан Петро Дмитрович. З приходом даної особи на підприємстві почалося руйнування підприємства в прямому і переносному сенсі.
Всім запам’ятався ширмою під назвою «скорочення штату», яке в реальності являло собою звільнення численної кількості простих працівників, що нібито мало б зекономити зарплатну статтю розходів підприємства, та було введено багато заступників та начальників різних груп, що були заведені новим керівництвом зі сторони – своїх людей, які без будь-якого відношення та досвіду роботи на підприємстві даного профілю. Перед цим було добрий десяток посадових осіб підприємства, які в переважній більшості із спеціальною освітою та великим досвідом роботи на даному підприємстві, та які 15-20 років вибудовували електротранспорт в місті Чернівці.
Тотальні порушення трудового законодавства, які на виході не були нічим не виправдані.
Знищено було ремонтну базу. Старі запчастини, які були списані, але ще могли бути використані, вивезли і здали як металолом. Однак новий керівний все продав. А ремонтувати немає чим.
Ще багатого зауважень до даного персонажа, однак всі претензій працівників були відображені в Скаргах у відповідні структури. В результаті поданих скарг – шестимісячний контракт не було пролонговано.
Другим «реформатором» був Долгий Андрій Анатолійович. Його було представлено в кінці липня 2021 року, після того, як було відсторонено від посади попереднього – Продана П.Д.
Дана особа особливо нічим не відрізнилася на посаді «тимчасово виконуючого обов’язків» керівника, окрім марної трати бюджетних коштів, що виділялися міськими бюджетом, на премії представникам адміністрації та різні нічим не обумовленні трати. Жодної оптимізації не було проведено. Певну кількість керівників навколо себе замінив на «своїх». І знову не спеціалісти на посадах. Запам’ятався вечірніми «п’яними» застіллями з своїм оточенням, яке підносилось під виглядом вечірніх нарад. В останню ніч перед звільненням даних «керівник» вирішив показати що він «начальник» і в 01:30 ночі вирішив на території підприємства показати всю свою «начальницьку міць». Висловлюючись нецензурною лайкою та проявами алкогольної агресії, «шановний Андрій Анатолійович» в останні години вирішив продемонструвати, що може будь-кого звільнити без вагань. Однак на щастя тільки він був в такому стані, а зранку було представлено нового керівника, який все ж в статусі «тимчасово виконуючого обов’язків».
Третій «реформатором» є Мунтян Володимир Григорович. Його було призначено в лютому 2022 року. Представив його Директор Департаменту транспорту та поводження з відходами Чернівецької міської радиЛисак Петро Олексійович. Всі висловлювали надію успішній співпраці та в успіхах нового керівника. Жодних змін і не передбачається, окрім чергових кадрових змін оточення керівника. Це все нічого, і в принципі це не зачіпає працівників. Але виникла одна неприємна не тільки для всіх працівників ситуація, а для підприємства в цілому, хоча це не усвідомлює або не хоче усвідомлювати «новий керівник» Мунтян Володимир Григорович.
16.03.2022 року виник конфлікт між новим керівником та начальником служби ремонту та технічного обслуговування рухомого складу – Присяжнюк Олександром Володимировичем.
Олександр Володимирович є начальником відділу, який забезпечує роботою всіх працівником, та фактично усього КП ЧТУ. Як би це гучно не звучало, але це правда. Дана особа забезпечує фактично ремонт і обслуговування всього ремонтного складу, в першу чергу злагодженою роботою ремонтної служби, та своїми знаннями, та вмінням налагодити будь-яку існуючу на підприємстві техніку, в максимально короткі терміни. Він хоч і рахується керівником відділу, але це той керівник, який не сидить в кабінеті, а постійно приймає безпосередню участь у ремонтах тролейбусів. Додатково його навантаження зросло після того, як декілька років тому на наше підприємство закупили тролейбуси, які працюють на акумуляторних батареях, тобто можуть працювати певний запас годин без підзарядки, а відповідно залучаються на маршрути, де відсутня технічна можливість запустити звичайні тролейбуси. Олександр Володимирович фактично основний напрямок технічної роботи взяв на себе, пройшовши відповідну додатково підготовку від заводу виробника нових тролейбусів.
Всі працівники вдячні йому як чудовому співробітнику, який забезпечує вчасний і повноцінний ремонт, в результаті чого і водій тролейбуса має роботі і відповідно кондуктор, що працює з водієм в екіпажі. Також як керівник відділу, нормально відноситься до підлеглих, які працюють з ним на рівні, та відповідно як спеціаліст – може навчити і підказати іншим колегам по відділу, що стосується якихось технічних моменті ремонту рухомого складу. Він фактично єдиний залишився профільний спеціаліст на підприємстві, з відповідною вищою освітою по даному профілю.
Вище згаданий конфлікт закінчився тим, що керівник звільнив Присяжнюка Олександра Володимировича. Мунтян Володимир Григорович своїм хамським ставленням до підлеглих та зокрема до Присяжнюка О.В., що фактично довів до того, що Олександр Володимирович сам написав заяву на звільнення. Новий керівник підприємства (який фактично ще не призначений на посаду на постійній основі) ні секунди не задумуючись над наслідками своїх дій, ось так запросто розкидається цінними кадрами, цим самим фактично знищує підприємство. Фактично жодних ресурсів останнім часом від керівництва на ремонт рухомого складу не виділялося, а значна частина ремонт них робіт здебільшого здійснювалося на ентузіазмі і Олександра Володимировича та водіїв, які намагаються забезпечити себе роботою, тобто відремонтувати тролейбус і виїхати на лінію.
16.03.2022 року, після того, як стало відомо слюсарям, що був конфлікт між Мунтяном В.Г. та Присяжнюком О.В., і що останній написав заяву на звільнення, одразу було передано між працівниками дану новину, ми – Василю Юліан Оттович і Петровський Олександр Георгійович – одразу під’їхали на підприємство, щоб з’ясувати – чому звільнили Присяжнюка Олександра. Це було ближче до закінчення робочого дня – орієнтовно 16:00 годин. Коли ми прийшли на підприємство, там уже були присутні багато слюсарів та водіїв, які теж прийшли з тієї самої причини. Ми намагалися вияснити чому звільнили Присяжнюка Олександра, однак керівник підприємств – Мунтян Володимир Григорович, який вів себе не дуже конструктивно, а точніше навіть намагався хамити працівникам, які намагалися з ним спілкуватися, підкреслюючи тільки свою «важність» (що він ніби керівник), на що спровокував відповідно і невдоволення окремих працівників, і напруженість, яка виникла, вдалося зняти тільки директору Департаменту транспорту та поводження з відходами Чернівецької міської радиЛисаку Петру Олексійовичу. Петро Олексійович почав спілкуватися з працівниками, та зокрема з нами. Ми йому виклали все, що наразі відбулося, і на що ніхто не звертає увагу з керівництва Підприємства та Департаменту в плані нормальної роботи, більше того враховуючи умови (військовий стан) які склалися в нашій Державі.
Директор Департамент вислухав всіх присутніх, та запевнив, що ніхто нікого не буде звільняти.
Наступного дня – 17.03.2022 року, виявилось, що слово Директора Департаменту Лисака Петра нічого не варте. В першу чергу було звільнено Присяжнюка Олександра Володимировича. Крім того було звільнено юриста підприємства та ще одного з керівників відділу.
Коли ми – Василю Юліан Оттович і Петровський Олександр Георгійович – водії тролейбусів з’явилися в приміщення КП ЧТУ, охоронець почав нас виставляти з приміщення, вказавши, що у нього розпорядження керівника підприємства. Ми викликали патрульних поліції, вказавши, що нас не допускають на роботу, на що патрульні відмовились фіксувати та відбирати у нас заяви, зазначивши що у країні війна, і ніхто нічого у нас відбирати не буде.
Після цього нас ознайомили з наказом про відсторонення нас водіїв тролейбусів від роботи через проведення службового розслідування. Підставою слугувало Доповідна записка уповноваженого з антикорупційної діяльності Івасюка С.І. від 17.03.2022 р. та Заява про вчинення кримінального правопорушення від 17.03.2022 р..
Нас звинуватили у всьому, у чому тільки можна:
Саботаж в воєнний час;
Страйк у воєнний час;
Корупції на підприємстві.
Більше ні до кого з присутніх 16.03.2022 року в приміщенні адміністрації КП ЧТУ ніяких «репресивних заходів» не було застосовано, окрім того ще одного водія автобуса Кіфічака Романа Дмитровича, який також висловлював своє невдоволення тим, що відбувається на підприємстві.
Ми – Василю Юліан Оттович і Петровський Олександр Георгійович є тими працівниками, які не бояться говорити і висловлювати невдоволення діями адміністрації підприємства, та більше того, є представниками профспілкової організації, яка на підприємстві є альтернативою основної профспілки, та була утворена через неможливість основної належним чином захистити інтереси працівників. Зокрема, Василю Юліан Оттович є Головою Первинної профспілкової організації Всеукраїнської незалежної профспілкової організації «Захист праці» на Комунальному підприємстві «Чернівецьке тролейбусне управління».
Здорова критика завжди є нормальною річчю, оскільки покликана на досягнення конструктиву в робочому процесі. Ми, працівники, зацікавлені в забезпеченні нас роботою. Однак останні три керівники – починаючи з лютого 2021 року – на нашу думку, мають на меті розвалити комунальне підприємство електротранспорту, а на місце тролейбусів запустити автобуси.
Це вбачається в тотальному звільненні спеціалістів, які є фаховими, та мають відповідний досвід та знання, а на їх місце призначення своїх «послушних» працівників. Які без всіляких обговорень будуть виконувати все не задумуючись.
Ситуація, яка склалася, була б досить буденною, однак наразі у країні їде війна проти рашиських загарбників. Вся країна мобілізована на захист на всіх фронтах – як на передові, так і в тилу, забезпечуючи відносно нормальне функціонування всіх верств економіки. У нас в Чернівецькій області, яка наразі мирною частиною держави, де фактично є завдання забезпечити тил фронту, та прийняти і обслужити вимушених переселенців, і не тільки, мало б все працювати на злагодженість. Однак, те, що відбувається на нашому підприємстві, вони викликає багато питань в цей нелегкий час.
Розуміємо що наразі враховуючи військовий стан, є особливі умови регулювання трудових відносин, але це не дає право керівникам комунальних підприємств зводити рахунки з працівниками, які є їм не зручні. Вважаємо, що поведінка і дії Т.В.О. Директора Комунальним підприємством «Чернівецьке тролейбусне управління» – Мунтяна Володимира Григоровича є деструктивною для комунального електротранспорту Чернівці. Якщо ніяк не вплинути на ситуацію, то Він мало того що зараз звинувачує водіїв тролейбуса у корупції попередньої адміністрації підприємства, скоро прибиральниця буде винна, що електротранспорт ламається і не може виїхати на лінію.
На підстав викладеного,
ПРОСИМО
Втрутитися та розібратися із ситуацією, яка має місце на Комунальному підприємстві «Чернівецьке тролейбусне управління».
The Independent Trade Union of Ukraine “Zakhist Pratsi” is directly involved in the resistance to the invasion by Russian imperialism. We are fighting along side the working class and the Ukrainian people on various fronts of resistance. Some organizations of our union, such as the “Zakhista Pratsi” miners’ union at the “Selidov-ugol” firm, are protecting us and our future with weapons in their hands and in the most difficult conditions of the hostilities. Many activists of our union are now resisting the rocket and bomb attacks of the Russian troops, supporting the difficult conditions of the bomb shelters, saving their children and their families from certain death.
The war unleashed by Vladimir Putin united the trade union and labor movement in Ukraine. The invaders were counting on a quick lightning victory and on being accepted by Ukrainians as “liberators.” However, they met rejection and resistance everywhere. They failed to win the support of the Russian-speaking population of eastern Ukraine, who faced the Russian army as invaders and bravely resisted the armed aggression for more than 20 days.
We have never had any illusions about the intentions of the NATO bloc in Ukraine. And now we see all its cynicism, which convinced us of the correctness of our criticism of NATO even before the war and of our position against all the imperialist blocs.
Dear comrades of the labor and trade union movement: We know that anti-war mobilizations and actions against Russia’s military aggression are taking place all over the world. Thank you for this support! We are facing a very strong enemy who, desperate due to the popular resistance to its aggression, is willing to transgress the entire framework of international humanitarian law. Therefore, we now need increasingly active international solidarity with our anti-imperialist resistance movement.
We reiterate our labor appeal to the Russian working class and its trade union organizations to stop the aggression of the Russian government and the authoritarian-bureaucratic regime of Putin against Ukraine. And we call on all the workers and peoples of the world, on political, labor and social organizations to mobilize resolutely against the war!
We resolutely oppose the anti-social policy of our government, aimed at the adoption of anti-worker and anti-union laws to please Ukrainian and foreign oligarchs. The armed aggression of Russian imperialist capitalism complicated the direct struggle for workers’ rights, for the rights of trade unions and free workers’ associations. But it set the immediate agenda for the Ukrainian labor movement: stop the Russian armed aggression against Ukraine!
Our class Union “Zakhist Pratsi” defends the demands of the working class against the interests of national oligarchic capital and right-wing politicians.
Many of our union members have lost their jobs, are on the front lines, were forced to move to other cities or take shelter from bombs in shelters. Our families are doing their best to survive without surrendering to the Russian occupiers. For these reasons, we also urgently need your financial and other aid. Fighting, eating and healing wounds are daily tasks for which we need the support of the world’s frontline workers. Therefore, we appeal to strengthen active solidarity actions with the Ukrainian labor movement and, in particular, with our independent trade union.
Workers of the world, unite!
Oleg Vernyk, President of the Independent Union of Labor Protection “Zakhist Pratsi”
Шановні шахтарі шахт “Червоноградська” та “Алмазна”. Я повністю солідарний з вами у вашому підземному страйку та у ваших блокадах, що спрямовані на захист ваших інтересів. Цим я також висловлюю протест проти дій керівництва шахти “Алмазна”, яка не виконала своєї обіцянки виплатити заборгованість із зарплати після закінчення вашого страйку. Їхня обіцянка була брехливою, оскільки вона була негайно і прямо порушена!
Я сам 35 років пропрацював під землею у німецькій промисловості з видобутку кам’яного вугілля та можу зрозуміти вашу ситуацію. У 2013 році на першій міжнародній конференції шахтарів у Перу я був обраний Головним координатором міжнародної координаційної групи. У 2017 році я був затверджений на цій посаді, де ми ухвалили рішення щодо нашої спільної програми боротьби шахтарів. Особливо за часів, коли тягар кризи світової економічної та фінансової кризи, що почалася у 2018 році, лягає на спини робітників та їхніх сімей, посилюючись пандемією корони. Ми, шахтарі світу, з одного боку, особливо страждаємо від цього, а з іншого боку є прикладом для наслідування у боротьбі за свої інтереси для інших.
Серед іншого, на першій міжнародній конференції шахтарів у Перу у 2013 році ми заявили:
“Сьогодні все менш і менш можливо протистояти міжнародним гірничодобувним монополіям в ізоляції один від одного і локально. Нам потрібна єдність трудящих всього світу!”. (Витяг із установчої резолюції Міжнародної координації шахтарів).
Ми, шахтарі, повинні об’єднатися, співпрацювати на міжнародному рівні та координувати нашу боротьбу, якщо ми хочемо стати вищою силою проти міжнародних гірничодобувних монополій та їхніх урядів. Я запрошую вас взяти участь у підготовці та проведенні 3-ї Міжнародної конференції шахтарів 2023 року в Тюрінгії/Німеччина та буду радий вашій участі, щоб також дізнатися про ваші успіхи та досвід.
Ми повідомимо про вашу боротьбу на нашій домашній сторінці http://www.minersconference.org, якщо ви надішлете нам звіти та фотографії, щоб ми могли продовжувати повідомляти про вашу боротьбу шахтарям усього світу. Напишіть нам, як ми можемо підтримати вас у боротьбі.
Ми бажаємо вам багато сил і успіхів у вашій боротьбі і стоїмо пліч-о-пліч з вами!
Ефективний захист права на працю й інших трудових прав працівників є основоположним завданням і призначенням профспілок. Захист інших соціальних прав і гарантій трудящих йде якби похідною функцією. Зокрема, все що стосується житлових прав працівників в контексті діяльності профспілок в теперішній час багатьма сприймається як якийсь рудимент колишньої радянської системи соціальних гарантій й розподілу благ.
Хоча в Україні є достатня кількість підприємств, установ й організацій, які в змозі забезпечувати своїх працівників житлом, й відповідно існують ділянки для здійснення контролю зі сторни профспілок за дотриманням у цих процесах принципу справедливості, проте випадок з життя однієї з первинок ВНПС “Захист праці”, про який хочеться розповісти, ніяк не був пов’язаний зі сприянням працівникам в отриманні права на житло, а йдеться, власне, про роль профспілки у захисті вже набутого права від неправомірних дій інших осіб.
Так, нещодавно від наших товаришів із Первинної профспілкової організації Львівського комунального підприємства «Львівелектротранс” ВНПС «Захист праці” надійшла хороша новина, що після багатьох років боротьби в судах та у владних кабінетах місцевої бюрократії вдалось захистити права на житло сім’ї члена ВНПС «Захист праці» Михайла Вовка, який працює слюсарем на ЛКП «Львівелектротранс”, бо згідно рішення виконкому Львівської міської ради сім’я Вовк нарешті отримала право на укладання договору найму квартири у центрі міста Львова.
А історія ця почалась ще у 2009 році, коли рішенням житлової комісії ЛКП “Львівелектротранс” сім’ї Вовк, яка не мала до цього власного житла, виділили дане помешкання, однак вселитись у нього Михайло з дружиною і сином не змогли, бо воно було вже зайняте іншими людьми. Ті, хто замість сім’ї Вовк поселились у цій квартирі, вже мали своє житло, однак його виявилось їм замало, й тому вони вирішили покращити свої житлові умови за її рахунок. Будь-які спроби вирішити з ними дане питання мирно, без судової тяганини, виявились марними, бо, вочевидь, їх розрахунок був на байдужість органів, які мали стосунок до цієї ситуації, а також на необізнаність Михайла у своїх правах та врешті на його подальшу зневіру у власних силах та у можливість торжества справедливості в умовах корумпованості державних і місцевих інституцій.
І розрахунок цей на перших порах спрацьовував, бо Михайло дійсно нічого для захисту своїх прав не робив.
Йшли роки, ніхто вже й не згадував, що якась там сім’я залишилась без належного їй житла у місті Львові і вимушена поневірятись у старій і маленькій хаті в селі. Аж тут почалися судові процеси, які раптом ініціювали зацікавлені сторони щоби поставити свої крапки над «і». Звісно, що робилось це без відома і участі Михайла, як з однієї сторони для узаконення фактичного володіння майном, так і з іншої, щоби перешкодити цьому, але, вочевидь, не для того, щоб передати його Михайлу, а задля власної вигоди.
Ось ідентифікуючі номери цих справ : №461/2720/14-ц , №465/4257/14-а, 2-419/11, з ходом яких можна ознайомитись на сайті ЄДР Судових рішень.
Врешті-решт, завдяки головним чином фаховій правовій допомозі зі сторони Голови ППО ЛКП «Львівелектротранс» ВНПС «Захист праці» Володимира Порошина, який до того ж є адвокатом, вдалось не лише залучити Михайла Вовка в якості третьої особи у справі №461/2720/14-ц на стадії апеляційного розгляду, а й наполягти на визнанні судами апеляційної та касаційної інстанції тих фактичних обставин, які чітко й недвозначно підтвердили належність сім’ї Вовк права на дане житло, а після закінчення всіх судових процесів – добитись від місцевих чиновників вказаного вище рішення, яке тепер дає можливість отримати Михайлу Вовку ордер на вселення у свою квартиру і проживання в ній разом із сім’єю на законних підставах.
Трудно уследить за политическими новостями хотя бы одной России. Для россиян второе место после новостей о собственном зазеркалье заняла Беларусь. Неутомимо говорят об Украине лишь на путинских пропагандистских каналах. Мы решили погрузить наших читателей в украинскую повестку. Для этого мы взяли интервью у председателя Всеукраинского независимого профсоюза “Захист праці”, участника Украинской Социалистической Лиги Олега ВЕРНИКА.
Олег, по российскому ТВ об Украине говорят чаще, чем о России. Пропагандисты пугают россиян нацистскими батальонами, ужасами декоммунизации. При этом, что происходит на деле, из России непонятно. Погрузи нас в контекст реальной политической ситуации в стране с точки зрения местных левых. Как поменялась политическая жизнь после 2014 года? Действительно ли на левых оказывают террористическое давление?
1. Огромная благодарочка за возможность общения. Твой вопрос очень глубокий и комплексный. Я постараюсь его разделить в своем ответе на несколько подвопросов. Итак…Разумеется, что Украина и украинский контекст интересуют российскую государственную пропаганду. Формирование всевозможных страшилок вокруг Украины – это элемент противостояния, тут как раз все понятно. К большому сожалению, Украина зачастую дает повод российской пропаганде для гиперболизации такого рода фактажа. Давайте возьмем те же ультраправые добровольческие батальоны. Разумеется, что после начала военных действий на Донбассе большое количество протестной правой молодежи рвануло на фронт. Новые майданные власти также, разумеется, вполне логично воспользовались данным обстоятельством. С одной стороны, они смогли несколько укрепить добровольцами в целом не особо боеспособную на начало 2014 года армию, а с другой стороны – убрать с улиц Киева и областных центров большое количество радикальной и протестной молодежи. Не только праворадикалы, кстати, шли в добробаты. Были там и левые, причем, с разных организаций и политических традиций. Просто их было намного меньше. И это понятно, что условно “проукраинские” левые всегда были немногочисленны и находились постоянно под перекрестным огнем. С одной стороны – под огнем украинских правых, с другой стороны – под огнем существенно доминирующих в левом движении Украины пророссийских сил. Кстати, политическую роль преимущественно находящихся на фронте праворадикалов из добробатов российская пропагандистская машина тоже сильно гиперболизирует. Находящиеся на содержании тех или иных олигархических групп или инкорпорированные в состав ВСУ и МВД добробаты, никогда не были существенными политическими игроками в Украине, а тем более независимыми политическими игроками. Многочисленные избирательные компании, происходившие в Украине с 2014 года, наглядно подтверждают тот факт, что совокупная поддержка праворадикалов в Украине не превышает 2(!!!)%. Однако это все до лампочки многочисленным “борцам с фашизмом”, особенно если речь идет о распиле внешнеполитического бюджета РФ на “поддержку соотечественников” или на “антифашистскую борьбу”. Разумеется, что Украина сейчас, возможно, является единственной страной в мире, где праворадикалы инкорпорированы в структуру ее вооруженных сил. Это, разумеется, не есть хорошо. Левые в Украине, даже самые розовые и пушистые, не представлены сейчас на парламентском уровне от слова совсем. Однако буржуазно-демократический дискурс, пусть и в крайне препарированном виде, все же сохраняется и это дает шанс на потенциальную возможность левого поворота. Это будет, конечно, не одномоментный акт. Впереди у нас тяжелейшая работа. Будем посмотреть, в общем…
2. Вопрос о декоммунизации в Украине очень важен. Вопиющий антидемократический акт. Безусловно, он явился серьезным ударом по традиционным левым партиям Украины. Прежде всего, по КПУ. Министерство юстиции предложило КПУ изменить свою программу и символику. Руководство КПУ отказалось это сделать. Минюст заблокировал для КПУ возможность участия в выборах. То есть партия не является запрещенной и даже как-то официально функционирует, но пока не имеет возможности принимать участие в избирательных компаниях. Ждут решения европейских судов, куда руководство КПУ подало свои иски. Для неформальных левых закон о декоммунизации не стал каким-то сокрушительным ударом. Например, я и мои товарищи из Украинской Социалистической Лиги (УСЛ) традиционно не использовали такое самообозначение как “коммунисты” из-за его крайней дискредитации в Украине сталинистами и их разнообразными “обезжиренными” последователями. Мы всегда использовали и используем слово “социалисты”, а нашу мировоззренческую основу считаем социалистической. Тем более, мы интегрированы в реальную классовую борьбу через наш независимый всеукраинский профсоюз “Захист праці” (“Защита труда”) и бестолковым цитированием классиков направо и налево и раньше не особо грешили. То есть реальную классовую борьбу никакой закон “о декоммунизации” не остановит. Была бы энергия и само желание бороться за рабочее дело! А то мне кажется, что целый ряд статусных украинских “левых” просто в ладоши хлопают и радуются возможности отлынивать от реальной классовой борьбы, ссылаясь на данное антидемократическое обстоятельство “декоммунизации”.
3. “Местные левые” в Украине – это довольно разношерстное и крайне атомизированное сообщество. В условиях резкого крена политической ситуации в Украине вправо и отсутствия на парламентском уровне даже “розовых” левых – традиционная актуализация борьбы социал-демократического вектора с леворадикальным вектором не присутствует у нас вовсе. Куда более актуализированным на данный момент времени для нас является геополитическое позиционирование – “пророссийский вектор” или “проукраинский”, который часто (и неправильно!) отождествляется с “прозападным”. Пророссийские левые в Украине, разумеется, доминируют среди левых. Тщательно пережевывается и обсасывается российский левый контент, российские левые блоггеры, российские актуализации. Украинский левый контент только-только начал кое-как у нас развиваться. Соответственно и анализ текущей политической ситуации в Украине у разных “левых” будет существенно розниться. Пророссийские левые, разумеется, будут отрабатывать и отрабатывают российскую политическую повестку в Украине. Прозападные левые будут изо всех сил не замечать действительно зачастую антидемократические действия властей. Проукраинские левые, к которым я отношу и себя с моими товарищами из УСЛ, будут последовательно бороться и с российским империализмом в Украине, и с западным одновременно. А отсюда такая позиция позволяет нам относительно объективно и анализировать текущую политику буржуазной украинской власти, которая, отнюдь, не является черно-белой. Защищая украинские (в своем понимании!) интересы от российского информационно-пропагандистского влияния Зеленский пошел на целый ряд мер, направленных на зачистку пророссийских (официальная претензия!) СМИ. Любое принудительное закрытие оппозиционных СМИ, тем более путем применения антиправового порядка решений СНБО, является, безусловно, антидемократической мерой. Насколько она вынуждена и диктуется целями национальной безопасности, а насколько это лишь волевые изменения олигархической конфигурации внутри страны – это отдельный вопрос. По факту запрещенными оказались несколько телеканалов пророссийского олигарха и кума Путина Владимира Медведчука, а также несколько популярных интернет-сайтов схожей политической, точнее — геополитической направленности. Разумеется, борьба за общедемократический дискурс и свободу СМИ заставляет нас критически относиться к данному факту. С другой стороны, какими бы циничными иногда не выглядели бы объяснения со стороны украинских властей своим действиям, но их весьма топорные попытки минимизировать факторы российского информационного влияния также вполне понятны. В любом случае, телеканалы Медведчука в силу своей оппозиционности и пророссийского геополитического вектора более объективно нежели другие олигархические каналы, подчас, показывали социально-классовую борьбу в Украине. Например, речь может идти о народных низовых акциях протеста в рамках компании “Стоп тарифный геноцид!”.
4. Вопрос о террористическом давлении на левых в Украине тоже является довольно комплексным. Речь тут может идти о законодательном давлении через закон о декоммунизации либо о разнообразных аспектах уличного насилия. Насколько я знаю, уличным нападениям ультраправых подвергаются, прежде всего, пророссийские левые либо представители “антифа”-субкультуры и ЛГБТ-сообщества. Правые, разумеется, доминируют на улицах и данные нападения позволяют держать их молодежный актив в некоем “тонусе”. Но данное поведение было характерным для праворадикальных уличных группировок в Украине и до событий Майдана 2013-2014 года. Тут как раз не наблюдается чего-то кардинально нового за последние годы. Еще раз повторюсь, что текущий мейнстримовый украинский политический дискурс является крайне правым, а это не может не отражаться и на уличной “политике”. Однако, надо признать, что реальная рабочая, профсоюзная или экологическая борьба, не связанная с сакральными датами празднования “красного календаря”, не особо интересует крайних правых. Тут скорее противодействие мы получаем от военизированных служб охраны предприятий и разнообразных наемников.
Раз мы коснулись правых, прокомментируй отставку Авакова и слив Малюты, если погружен в контекст. История запутанная, связана со смертью Тесака. Насколько это значимое событие в украинской политике?
Информационный шум вокруг отставки Авакова был грандиозный, но довольно пустой и малосодержательный. Весьма банальные вещи, связанные с борьбой различных группировок власти за решающее влияние на президента, СМИ постарались максимально гиперболизировать, выжать максимум хайпа. Ультраправость того же Боцмана вообще не имеет непосредственного отношения к информационным атакам на него. Просто она выступила неким дополнительным аргументом для усиления эффекта токсичности персоны Авакова перед и непосредственно после его снятия.
Мне лично тут гораздо интереснее совсем другой аспект. Слив закрытой информации по Боцману спецслужбами РФ был уж очень синхронно осуществлен вместе с атаками на него со стороны пула Сороса в Украине — Стерненко-Сенцов-Филимонов-“Гонор”… Уж очень вряд ли кто-то подумает на них, как на “российских агентов”. Однако, что есть, то есть… Тут как раз больше вопросов, чем ответов. Мое личное мнение, еще раз повторюсь, что никакая “ультраправость” тут вообще не играет никакой роли. Уходит один министр с командой – приходит новый министр с командой. Идет зачистка старой команды. Тут как раз все понятно.
Расскажи подробнее об этом пуле Сороса. Что это за группа и чьи интересы представляют?
Сам Сорос, как представитель западного, преимущественно финансового транснационального капитала, еще в начале 90-х годов прошлого столетия развивал свое влияние на страны пост-советского пространства. В 1991 году он создал международный “Центрально-Европейский Университет” в Будапеште, через который прошли тысячи студентов со многих республик бывшего СССР по различным специальностям. Они со временем в наших странах, где более успешно, где менее, стали занимать важные посты в государственных структурах всех возможных отраслей государственного управления. В Украине этот “пул Сороса” добился наиболее значительных успехов из всех постсоветских государств по проникновению во все органы власти и государственного управления. У нас даже к нему приклеилось ласковое и ироничное слово — “соросята”.
Текущая политическая повестка Украины как раз и проходит под знаком борьбы “соросят”, как инструмента внешнего управления очень условного “запада” и крупных украинских финансово-промышленных групп, которые получили и свое условное обозначение – “олигархи”. А Зеленский балансирует между ними, периодически пугая то одних, то других тем, что окончательно перейдет на сторону их оппонентов. Причем само это неустойчивое балансирование показывает очевидную слабость нашего крайне коррумпированного украинского буржуазного госаппарата.
Расскажи подробнее про КПУ. Что стало с партией после 2014 года? Насколько она неотличима от пророссийских сил? Выделилось ли из неё какое-то радикальное, коммунистическое крыло?
КПУ во время событий начала 2014 года практически сразу проявила себя как активный участник “русской весны” на Востоке Украины. Хоть ЦК КПУ и отрицало это участие, но на уровне решений целого ряда ее областных и районных организаций оно было зафиксировано. Партия декларировала около 100000 своего членства, но когда принималось решение о приостановлении ее деятельности, на ее защиту не вышел ни один (!) человек. Не говоря уже о пересравшемся руководстве. Как по мне это весьма показательный маркер.
Надо отметить, что формально юридически КПУ в Украине не запрещена и продолжает свою работу. После принятия закона о декоммунизации партии было предложено поменять название, официальную символику и исправить ряд положений ее программы. Руководство КПУ отказалось это сделать и тогда Министерство юстиции приняло решение о недопуске партии к избирательному процессу. Руководство КПУ, в свою очередь, пытается уже много лет подряд восстановить полноценный статус партии через европейские суды. А электорат КПУ, разумеется, плавно перетек к пророссийским буржуазным партиям.
В тоже время, пророссийские олигархические круги, состоящие преимущественно из “региональных” беженцев в Россию, не оставляют попыток сварганить на левом фланге украинской политики какие-то новые или реанимировать старые полуубитые псевдо-левые политпроекты, чтобы попытаться отщипнуть кусок традиционного электорального пол КПУ. Тут и “Союз левых сил” (проект олигарха Ахметова), и партия “Социалисты” (проект олигарха Клюева), и партия “Держава” (проект олигарха Васильева), и ряд других.
Электоральные репрессии против КПУ не вызвали какой-либо радикализации внутри партии. Собственно говоря, этой радикализации не способствует, с одной стороны, достаточно пожилой состав партийного членства. А, с другой стороны, постоянные внутрипартийные зачистки сколь-нибудь радикальных групп также обескровили партию. Огромные многоэтажные особняки Петра Симоненко, продемонстрированные публично в 2014 году, также подорвали кредит доверия к верхушке КПУ даже среди ее верных сторонников пожилого возраста.
Раз уж речь зашла о пророссийских проектах, расскажи о судьбе партии “Боротьба”. Кажется, после 2014 года они остались только в Интренете?
Строго говоря, “Боротьба” — это не партия. По украинскому законодательству достаточно сложно получить статус партии. Организация “Боротьба” имеет очень долгую историю. Ее истоки идут от киевского около-сталинистского кружка Василия Пихоровича и киевского комсомола – молодежки КПУ. Потом последовательно через организацию “Че Гевара” и пост-сталинистское крыло “Организации марксистов” возникла уже “Боротьба” в том виде, в каком мы ее знаем. Я всегда и традиционно им оппонировал, но надо признать, что они были одним из наиболее удачных и перспективных украинских левых проектов сталинистской и пост-сталинистсткой традиции. А Андрей Манчук был одним из наиболее ярких левых журналистов Украины. Даже не хочу комментировать то, что он исполняет сейчас на российских пропагандистских сайтах в роли “комментатора украинских событий”.
Понятия не имею почему, но в 2014 году “Боротьбу”, практически всей организацией, отправили почему-то именно в Харьков участвовать в российском проекте т.н. “Харьковской Народной Республики” (ХНР). Со стороны это выглядело странным. В Харькове на тот момент времени у них не было сколь-нибудь значительной организации. Поэтому “боротьбистский” десант из Киева вынужден был снимать огромную квартиру в Харькове и как-то вливаться в местный условно “сепаратистско-антимайданный” дискурс. В конце концов, активисты “Боротьбы” отметились в нападении на здание Харьковской областной госадмнистрации, которое закончилось в целом именно для них весьма плачевно. Ключевой актив “Боротьбы” практически сразу после событий в Харькове эмигрировал из страны, а некоторые активисты, остававшиеся еще некоторое время в Украине, подвергались регулярным нападениям праворадикалов и также впоследствии вынуждены были эмигрировать. Я, кстати, не считаю, что проект “Боротьба” является полностью мертвым. Эмигрантские ресурсы “Боротьбы”, по-прежнему, активно участвуют в формировании идеологии пророссийского вектора левого движения Украины, а часть ее активистов плотно интегрированы в новый левый пророссийский политпроект “Червоні”.
Расскажи о проекте “Червоні”. Я вот даже не слышал о нем.
Должен сказать, что в самом начале данную инициативу моего старого товарища по украинскому левому движению Владимира Чемериса и группы его ближайших коллег я воспринял крайне позитивно. Я не участвовал в работе оргкомитета этой инициативы, но готов был приветствовать буквально любое оживление на левом фланге украинской политики. Появление “Манифеста “Червоных”, однако, вызвало у меня некое недоумение. При абсолютно справедливой и развернутой критике хищнической политики западного империализма в Украине — не было ни одного слова с осуждением политики российского империализма в Украине. Ни слова о территориальной агрессии России на востоке Украины, ни слова об “отжатии” Крыма. Лишь потом я увидел, что среди подписавших данный Манифест присутствуют эмигрантские представители “Боротьбы” и ассоциированные с ними активисты. И мне стало многое понятно – откуда у этого проекта реально растут ноги. Поначалу я даже думал, что это будет в целом позитивная на долговременную политическую перспективу попытка внести левый дискурс в пророссийский, условно “ватный” электорат.
Однако на протяжении уже более года вижу, что вместо работы по “полевению” пророссийского электората буржуазных партий Юго-Востока Украины, актив “Червоных” сам стал озвучивать традиционные нарративы российской повестки и собственно “левизна” как таковая проекта постепенно играла в нем все меньшую и меньшую, целиком подчиненную иным задачам и иным кукловодам роль. Сам Володя Чемерис попал в информационно-пропагандистский пул пророссийского олигарха Медведчука и не вылазил с его телеканалов. А после их закрытия, соответственно, стал с удвоенной энергией бороться за “свободу слова и общедемократические требования”. Однако эта справедливая подчас борьба за общедемократические права и свободы от начала и до конца адаптирована в данной конфигурации ее проведения под интересы российского империалистического капитала в Украине. Мне очень жаль, что ряд моих товарищей по многолетней левой борьбе в Украине сейчас ушли под российский империалистический вектор и российскую повестку. Но жизнь есть жизнь и каждый из нас делает свой политический и мировоззренческий выбор.
С другой стороны, проект “Червоні” дал старт политическому проекту “Украинская Социалистическая Лига”, в котором я сейчас участвую. То есть, они наша своеобразная “мама”. Не будь их, не было бы и нас. Все путем… На самом деле, левых организаций в Украине, которые борятся одновременно против всех империализмов, не ища из них “меньшее зло”, практически единицы. В рамках общей численности левых активистов мы очень вряд ли сейчас можем похвастаться хотя бы 10% от общего числа левых в Украине. Однако создание УСЛ уже сейчас ликвидировало очевидную монополию пророссийских левых в украинском левом движении. Очень рад, что нашу инициативу поддержали товарищи из Международной Социалистической Лиги ( ISL).
Да, нас пока намного меньше, но мы есть. И нам удалось уже расставить те ориентиры\маячки, которые идеологически более четко формируют имеющееся поле для дальнейшей мобилизации левого актива. Убежден, что антиимпериалистические левые в Украине будут усиливаться, шаг за шагом отбивая у наших про-российских и про-западных оппонентов плацдармы текущего влияния и какие-либо политические перспективы. Да здравствует рабочая демократия! Да здравствует социализм!
Сегодня война и анеексия определяют положение левых? Или есть более значимые факторы?
Разумеется, что для украинских левых война и аннексия Крыма выступили определенного рода катализатором для своего рода перегруппировки и дальнейшей сегментации движения. Помимо традиционных пророссийских левых (КПУ, ПСПУ, различных сталинистских и пост-сталинистстких групп) в среде условно “нетрадиционных” левых также шел активно процесс некоего политического самоопределения. Тут поделюсь исключительно личным (ИМХО) анализом и наблюдением. Какие-то новообразованные формирования (например, проект “Червоные”) переходили под влияние российских внешнеполитических факторов и российских нарративов политической повестки. То есть справедливая социальная критика политики украинской буржуазной власти у них граничит с полным отказом от критики российской империалистической вооруженной агрессии против Украины. В тоже время ряд украинских левых (например, условное широкое комьюнити вокруг сайта “Нигилист”) справедливо критикуя российскую внешнюю агрессию против Украины неожиданно практически полностью убрали какую-либо социальную повестку во внутриукраинской проблематике и даже начали аккуратно доказывать в личной переписке, что политика западного империализма в Украине вовсе и не такая уж страшная и не такая уж разрушительная. То есть у обоих сторон, есть крен в концепцию поиска так называемого “меньшего зла”. Просто меньшее зло одни находят в “российском империализме”, а другие – в совокупном “западном”. Очень надеюсь, что со временем у нас возникнет и такое ядро в рамках перегруппировки украинских левых ядер и авангардов, которое будет бороться одновременно и против российской империалистической агрессии, и против экономического удушения Украины со стороны западного империализма. Во всяком случае, Украинская Социалистическая Лига искренне старается действовать именно в рамках этого вектора. В любом случае, текущая, действительно левая повестка для Украины – это антиимпериалистический вектор и жесточайшая социальная борьба против неолиберальных реформ украинской власти.
Как после 2014 года развивался “Захист праці” ? Были ли громкие забастовочные акции? Какие перспективы у профсоюза?
Для моего профсоюза “Захист праці” (“Защита труда”) после 2014 года, практически, ничего не изменилось. Мы достаточно небольшой по общеукраинским меркам независимый профсоюз. Наше число сейчас достигло по спискам около 4500 членов, что, в принципе, и не так уж и плохо. Для массовых забастовок наших силенок еще маловато, однако мы уже сейчас принимаем участие в целом ряде социально-трудовых конфликтов на производстве. За последние несколько лет особо хочу выделить такие наши боевые профсоюзные организации, не побоявшиеся выступить в защиту трудовых коллективов против произвола администраций, как организации — “Карпатнефтехима”, Национального музея истории Украины, Черновицкого троллейбусного управления, “Львовэлектротранса”, Криворожской ТЕС (ДТЕК), Купянской “Укрзализницы” и ряд других. Во всяком случае, я сейчас достаточно оптимистичен в отношении развития независимого профсоюзного движения Украины и независимого профсоюза “Захист праці” (“Защита труда”), руководителем которого являюсь уже много лет. Буржуазные власти Украины сейчас вновь готовят нам ряд законопроектов, наносящих удар по украинским профсоюзам. Будем отбиваться. Ничего не поделаешь.
В каких отраслях работает “Захист праці”? Есть ли сотрудничество с международными профобъединениями?
В 2013 году наш всеукраинский профсоюз “Захист праці” почти год убил на борьбу с Министерством юстиции Украины, чтобы нам позволили получить при регистрации межотраслевой статус и, в конце концов, наша борьба увенчалась успехом. Мы согласно нашему Уставу можем создавать первичные профсоюзные организации в любой точке Украины и в любой отрасли промышленности, образования, культуры.
Отрадно, что в последние несколько лет у нас появились свои шахтерские профсоюзные организации на государственных предприятиях “Волынь-уголь” и “Селидов-уголь”. Выстояла и победила наша боевая организация “Захиста праці” в Национальном музее истории Украины. Мы были очень рады формированию и присоединению в наши ряды профсоюзной организации “Захист праці” на одном из крупнейших химических предприятий Украины “Карпатнефтехим” (город Калуш Ивано-Франковской области). Под жесточайшим ударом репрессий и незаконных увольнений находится наша боевая профсоюзная организация Криворожской ТЕС (ДТЕК, город Зеленодольск Днепропетровской области). Радуют крепкие и сплоченные наши профсоюзные организации среди работников электротранспорта – “Захист праці” “Львовэлектротранса” (город Львов) и “Черновицкого троллейбусного управления” (город Черновцы). По украинским меркам мы достаточно небольшой всеукраинский профсоюз. Наша численность подходит к 5000 членов.
В Украине мы вошли в два независимых профсоюзных объединения – “Всеукраинский альянс профсоюзов” и “Демократические профсоюзы Украины”. Мы пока не представлены в каких-то глобальных международных профсоюзных объединениях. Однако уже сейчас такие связи налаживаются. В частности, наши шахтерские профсоюзные первички на предприятии “Волынь-уголь” наладили взаимодействие с “Международной шахтерской координацией”, важную роль в которой играют шахтеры Германии из Рурского угольного бассейна, члены маоистской партии MLPD. В Беларуси наш профсоюз установил важные контакты с независимым профсоюзом Солигорска на предприятии “Беларусь-калий” и “Свободным профсоюзом металлистов”. По возможности будем развивать и укреплять это взаимодействие.
Расскажи об акции 7 октября.
Акция 7 октября, направленная на предотвращение принятия антирабочих и антипрофсоюзных законов, прошла крайне удачно. Впервые за многие годы удалось объединить в едином профсоюзном фронте практически все ведущие профсоюзные организации страны. И, прежде всего речь идет о ФПУ и КСПУ. Комитет Верховной Рады Украины по социальной политике и ветеранам под руководством совершенно безумной ультралибералки от “Слуг народа” Галины Третьяковой умудрился подготовить такие вопиющие проекты законов, уничтожающих профсоюзы Украины на корню, что даже не сильно переваривающие друг друга профсоюзные федерации объединились в едином фронте борьбы. На профсоюзную демонстрацию было собрано более 15000 участников, что побило все рекорды уличной мобилизации образца 2020-2021 годов. Украинские СМИ, практически все, проигнорировали эту акцию. Однако она имела чрезвычайно важный смысл, успех и резонанс, который возможно остановит принятие во втором чтении совершенно безумных антисоциальных и антипрофсоюзных законопроектов от Третьяковой.
Для независимых профсоюзов крайне важно удержать текущую возможность блокирования профсоюзами увольнений своих активистов администрациями предприятий. Также важно не допустить выведения предприятий с числом работающих на них меньше чем 250 работников из-под действия Кодекса законов о труде, что автоматически лишит работников такого рода “малых предприятий” возможности создавать свои профсоюзные организации. Есть еще целый ряд рабочих и профсоюзных прав, которые сейчас находятся под атакой “Слуг народа”. Но и социальное сопротивление нарастает. Акция 7 октября наглядно показала его потенциал и возможности.
Не до кінця ще уляглися пристрасті навколо раптової смерті 15 липня 2021 року київського водія тролейбусу №18 від спеки в кабіні тролейбуса, яка не була обладнана кондиціонером (https://hmarochos.kiev.ua/2021/07/15/u-kyyevi-vodij-trolejbusa-raptovo-pomer-za-kermom), так ненажерливі керівники тролейбусних управлінь знов намагаються запобігти своєї відповідальності за створення водіям нестерпних умов праці у жахливу спеку. Більш того, водіям, яким через спеку стає зле, ці недобросовісні керманичі ще намагаються під шумок «впаяти» догани. Особливо це виглядає цинічним з їх боку, коли йдеться про ситуацію з керівниками незалежної профспілки «Захист праці».
Щойно ми отримали звістку з Чернівців щодо винесення догани нашому члену профспілкового комітету «Захисту праці», водію тролейбуса Віктору Юрчуку. Віктору стало зле в кабіні водія на тлі цієї спеки і він вимушений був, згідно інструкції, зупинити перевезення пасажирів. Догана прилетіла до нашого профспілкового ватажка миттєво. Незважаючи на те, що пан Петро Продан вже відсторонений від виконання посадових обов’язків керівника комунального підприємства «Чернівецьке тролейбусне управління», його боротьба проти нашої незалежної профспілки продовжується і приймає вже абсолютно брутальні та антилюдяні обороти. Наша незалежна профспілка «Захист праці» має рішучі наміри оскаржити цю жахливу догану у суді, але ж маємо ще дещо важливе додати.
Подивіться уважно на цей дорожній лист №296 Віктора Юрчука. Зверніть увагу на те, що за 6 днів водієм тролейбуса відпрацьовано 58,5(!) годин, замість встановлених законодавством 40 щотижневих годин. І хіба має керівництво ЧТУ за таких умов масових порушень трудового законодавства залишки честі та совісті? Абсолютно риторичне питання.
Впевнені, що відсторонення Петра Продана від виконання функцій керівника ЧТУ на час службового розслідування його зловживань та махінацій лише перша добра ластівка майбутніх позитивних змін в Чернівецькому Тролейбусному Управлінні. Але ж попереду у чернівецьких тролейбусників ще велика боротьба за покращення умов праці та достойне відношення до них з боку керівництва ЧТУ. Впевнені, що самі тролейбусники свого останнього слова також ще не сказали.
Профспілка "Захист Праці" (UNI, IUF) 