“Захист праці” Чорнобильської АЕС знов вказує на брутальне порушення адміністрацією станції рівноправності профспілок

Шановні читачі нашого профспілкового веб-сайту. Сьогодні оприлюднюємо Лист Голови нашого профспілкового комітету Профспілкової Організації “Захист праці” у Державному спеціалізованому підприємстві “Чорнобильська АЕС” Максима Нестеренка на ім’я Виконуючого Обов’язки Генерального директора ДСП “Чорнобильська АЕС” С.К. Мартинова.

Соціальний діалог як впливовий чинник економічної безпеки держави

Вадим Мельник, Заслужений юрист України. Доктор юридичних наук,

Олег Верник, експерт «Експертного центру економічної безпеки»

На часі нам знов повернутися до розуміння категорії «економічна безпека», щоб внести певну транформацію в її традиційне та поширене тлумачення. Зазвичай розуміння економічної безпеки співпадає із розумінням безпекового режиму саме для умовного «бізнесу». А він, у свою чергу, в массовому розумінні майже завжди співпадає з інтересами отримання та збільшення прибутку роботодавцями/власниками бізнесу. Натомість, це вкрай звужене розуміння як «економічної безпеки» так і самого «бізнесу» вже зараз виглядає в експертних колах достатньо обмеженим, таким що не включає до свого складу саме соціальної складової.

Слід зауважити, що будь-який «бізнес» та й будь яка економіка взагалі, зокрема й державна, формується із ваємодії двох соціально-економічних страт – власників бізнесу та найманих працівників, які безпосередньо через продаж своєї робочої сили та свідому працю продукують свій певний результат, певну продукцію на локальні чи глобальні ринки. Від задоволення потреб цієї страти найманих працівників та придатних умов для здійснення ними своєї праці успіх умовного «бізнесу» та загальне процвітання економіки вкрай залежні. Вкрай залежна також і сама категорія «економічної безпеки».

Обнадійливим виглядає той факт, що в останній час під впливом загально-європейських чинників в Україні в наукових і експертних колах все більше і більше набирає своєї популярності розуміння категорії «економічна безпека» через запозичену в ЄС категорію «сталого розвитку». Під категорією «економічна безпека» розуміється такий стан економіки, при якому забезпечується досить високе і стійке економічне зростання («сталий розвиток»); ефективне задоволення економічних потреб; контроль держави за рухом і використанням національних ресурсів; захист економічних інтересів країни на національному і міжнародному рівнях. А основним критерієм економічної безпеки держави є здатність її національної економіки зберігати чи швидко відновлювати критичний рівень суспільного відтворювання. Тобто поступово починає домінувати розуміння саме соціального зрізу проблематики економічної безпеки держави. Тобто не показники рівня доходів власників бізнесу, а соціальні стандарти та людській виміри починають бути визначальними для концептуальної парадигми сучасної економічної безпеки.

Варто зазначити, що сама по собі категорія «сталого розвитку» з`явилася в програмно-правовій практиці Європейського Союзу як раз через послідовне відстоювання балансу інтересів власників бізнесу та найманої праці та через послідовну інтеграцію обох цих соціально-економічних страт в структуру громадянського суспільства. Власники бізнесу інтегруються в структури громадянського суспільства через різноманітні корпоративні організації із захисту своїх інтересів – галузеві та територіальні асоціації виробників та асоціації реалізаторів продукції, зокрема рітейлерів. Наймана праця інтегрується в громадянське суспільство через професійні спілки. Режим постійних консультацій та перемовин між роботодавцями та профспілками із задіянням інших сегментів громадянського суспільства і є режимом т.зв. «соціального діалогу», який й був задіяний в якості визначального та системоутворюючого чинника при формуванні Європейського Союзу.

В умовах пожвавлення та активізації процесу інтеграції України в Європейський Союз наше власне українське законодавство із соціального діалогу конче потребує суттєвих змін. Закон України «Про соціальний діалог в Україні», що був прийнятий Верховною Радою України ще за часів президента В.Януковича в 2010 році, вочевидь, не відповідає як завданню імплементації сучасного європейського законодавства в українське, так і нагайним проблемам впровадження режиму «сталого розвитку» та самої економічної безпеки України. Очевидні перекоси у бік інтересів суто роботодавців та ущемлення прав профспілок та трудових колективів в умовах військового стану мають бути подоланими.

Цієї трансформації соціального законодавства потребує як оголошений нами в пункті 5 частини першої статті 85 Конституції України «стратегічний курс держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі», так і суворі вимоги наших європейських партнерів щодо справжнього соціального діалогу в нашій державі. Абсолютно очевидно, що антисоціальна олігархічна Україна, законодавство якої придушує профспілки, немає аж ніяких перспектив потрапити в Європейський Союз, який традиційно має високі соціальні стандарти та від початку свого заснований саме на принципі соціального діалогу.

Соціальний діалог є невід’ємною складовою будь-якої демократичної суспільної системи та відіграє надважливу роль в поточному українському контексті, особливо, як вже зазначалося вище, в період підготовки України до вступу до Європейського Союзу. В умовах, що склалися, активний соціальний діалог стає ключовим інструментом для вирішення соціально-економічних проблем воєнного часу та підвищення якості життя громадян.

Соціальний діалог є офіційною частиною управління в ЄС, що закладений, зокрема, у Договорі про функціонування Європейського Союзу, Хартії фундаментальних прав ЄС, Європейському стовпі соціальних прав, європейському трудовому законодавстві через правозастосовну практику Європейського суду, Європейській соціальній хартії та конвенціях Міжнародної організації праці.

Зазначимо, що «Європейський економічно-соціальний комітет» (The European Economic and Social Committee – EESC), який і визначає режим соціального діалогу в Європейському Союзі, був заснований одночасно із заснуванням самого Європейського Союзу та був формалізований в якості офіційного дорадчого органу ЄС Римською угодою 1957 року. Ця визначальна фундаментальна позиція була також підтверджена майбутніми Маастрихстською угодою 1992 року, Амстердамською угодою 1997 року, Ніццькою угодою 2000 року та Лісабонською угодою 2007 року.

EESC складається з 350 членів, яких призначає на 5 років Рада Європейського Союзу за поданням урядів країн – членів ЄС. При цьому члени комітету мають представляти одну з трьох категорій груп соціально-економічних інтересів: 1) роботодавців; 2) найманих працівників; 3) інші категорії економічно активного населення (фермери, споживачі, малий і сімейний бізнес, самозайняті особи тощо). Як бачимо, баланс соціальних інтересів збережений і в самій структурі представництва EESC.

Цікаво, що в Україні в останній час в урядових лавах спостерігається певне замовчування тих соціальних обов’язків, які накладаються перед Україною на шляху до ЄС. Навіть й самі новини з ЄС щодо соціальної політики Європейського Союзу часто виглядають свого роду «інородними» в українському інформаційному полі.

Зокрема залишилася майже непоміченою в Україні доволі важлива подія останнього часу в Європейському Союзі, а саме підписання на Саміті соціальних партнерів у Валь-Дюшесі 31 січня 2024 року «Тристоронньої декларації про процвітаючий європейський соціальний діалог». Крім підпису Урсули фон дер Ляєн від Європейської Комісії там стоять також підписи й ключових соціальних партнерів. Зокрема йдеться про підпис Президента Business Europe Фредріка Перссона та підпис Генерального секретаря Європейської Конфедерації профспілок Естер ЛІНЧ.

Процитуємо основні тези цього вкрай важливого документу як для самого ЄС, так й для України, яка оголосила свій конституційний курс на вступ до ЄС. «Для досягнення спільних цілей, які ми поставили перед собою, ефективний соціальний діалог на рівні ЄС був і залишається важливим. Закріплений у Договорі про функціонування Європейського Союзу, європейський соціальний діалог на всіх рівнях втілюється в життя через консультації, дискусії, переговори, угоди та спільні дії. Це фундаментальний компонент європейської соціальної моделі та нашої європейської демократії… Підписанти підтверджують своє зобов’язання повністю поважати і просувати роль соціальних партнерів і двостороннього соціального діалогу. Це включає повну повагу до прерогатив профспілок та організацій роботодавців як суб’єктів соціального діалогу, а також до унікальної ролі, яку соціальні партнери та соціальний діалог відіграють на європейському та національному рівнях. Роль, яку Договір відводить соціальним партнерам, відрізняє соціальний діалог від інших форм консультацій, таких як діалог з громадянським суспільством».

Маємо зазначити, що ціла низка нормативних актів з соціального діалогу в Україні останнього часу вже зараз викликає низку питань як з боку сторін соціального діалогу в Україні, так і з боку наших європейських партнерів. Зокрема йдеться про Закон України від 22 листопада 2023 року № 3494-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання і використання відпусток та інших питань». Згідно цього законум українські профспілки, фактично, втратили право на проведення для своїх членів профспілкових комітетів профспілкового навчання. Раніше профспілкове законодавство України давало можливість профспілкам для членів своїх виборних органів організовувати профспілкове навчання до 6 днів на рік зі збереженням заробітної плати за рахунок роботодавця.

Це демократичне завоювання українським профспілкам вдалося ще 2009 року внести до Закону України про профспілки. Вочевидь, що дане обмеження прав профспілок, як сторони соціального діалогу в Україні, не має свого навіть мінімального економічного зиску для роботодавців, бо йдеться про абсолютно невеличкі суми розходів на одиниці членів профспілкових комітетів. Вочевидь, що в цій новації йдеться не про заощадження грошей для роботодавців, а про черговий наступ на права українських профспілок при повній відсутності будь-якого економічного зиску із цього. Саме безсенсовість цієї атаки з економічної точки зору й викликала цілковите нерозуміння цього кроку українського парламенту як серед низки членів EESC, так й серед європейського експертного середовища з соціальної регуляції.

В умовах воєнного стану в Україні, безумовно, основні загрози економічній безпеці Україні складають високий рівень тіньової економіки, зростання інфляції і бюджетного дефіциту, зменшення валового нагромадження основного капіталу, зростання безробіття, несприятливий інвестиційний клімат, надто високий рівень державного боргу. Але ж все частіше експертне середовище, зокрема й ЕЦЕБ, вимушені додавати до цього переліку й вкрай незбалансовану ситуацію як в поточному законодавстві України, так і в практиці ведення бізнесу щодо захисту інтересів всіх соціальних партнерів, а не тільки інтересів власників.

Незбалансована та одностороння політика держави щодо нехтування інтересами найманої праці та профспілок, як її репрезентантів в режимі соціального діалогу, на нашу думку вже зараз складає серйозну загрозу як для економічної безпеки держави та її сталого розвитку, так й для самих перспектив вступу України до Європейського Союзу. Пропонуємо продовження та розгортання цієї дискусії в експертному середовищі з питань економічної безпеки держави.

Eastern Europe and the right-wing wave: reasons, current situation and responses from the left

BY OLEG VERNIK

The tendency to strengthen right-wing and far-right forces in Eastern Europe has recently become very popular for both serious studies and countless, often unscrupulous, speculations on the topic. Therefore, it is very important for the socialist reader to delve deeper into this topic, to understand the reasons for the current situation, its course and to find the optimal direction of a left-wing policy. Often, Eastern European leftist forces are simply unable to raise anything in opposition to the right-wing wave, and the global left does not understand how it can help the Eastern European left.

Naturally, the weakness and insufficiency of truly socialist forces in this region of the planet more directly affects the current political balance. And here it is important to point out one of the key theses of our analysis: the current growth and strengthening of the influence of the right and the far right in Eastern Europe, as well as the extreme weakness of the socialist forces in this region, have common causes and are closely linked and intertwined. We will try to highlight some of them.

The collapse of stalinism caused a turn to the right. The liberal discourse was substituted by a right-wing conservative one

With the end of World War II, almost all of Eastern Europe was covered by the so-called people’s democracies, which to one degree or another copied the economic and political structure of the Soviet Union. Stalin took advantage of the presence of the Soviet army in the countries of Eastern Europe to exert a decisive influence on the outcome of the post-war political struggle in these countries. The Stalinist parties, which enjoyed both the support of broad sections of the working class and the support of the army, defeated the bourgeois parties in the parliamentary elections and established their monopoly of political power. The strict subordination of these parties to Moscow’s policies and the course of abandoning the ideas of workers’ democracy almost immediately formed a model of “deformed workers’ states.” It is important to note that, in fact, no “deformation” took place since initially there was no anti-capitalist and workers’ revolution there, and the Stalinist models were initially implemented with the bayonets of the army.

It is no secret that in the face of the long presence of the Soviet army and the Stalinist regimes, the working masses gradually began to perceive them as occupiers. These feelings intensified especially in the countries of the so-called Warsaw Pact (created in 1955 under the control of the USSR in defiance of the Western imperialist NATO bloc), after the destruction of the Hungarian workers’ revolution (1956) by the Soviet army and the invasion of Czechoslovakia to restore local control of the Moscow Communist Party (1968).

The bureaucratic model of planned economy, which was a copy of the USSR, did not allow the Stalinist regimes in Eastern Europe to show any advantage over the rapidly developing capitalist economies in Western Europe. The marked lag in economic development and in the standard of living of the population of the Eastern countries as compared to the Western ones considerably increased the already critical feelings towards the Stalinist regimes that were still in power by the bayonets of the army. Of course, it was liberal-bourgeois ideas that were widely spread among the masses at that time. The perestroika announced by Mikhail Gorbachev in the USSR in 1985 enabled the masses almost instantly, in the late 1980s and early 1990s, to sweep away the authoritarian Stalinist regimes of Eastern Europe and initiate the restoration of capitalism.

However, it is important to note that the process in many former Warsaw Pact countries turned out to be like a bucket of cold water over the hot and aching heads of the masses and illusions in capitalism quickly evaporated. Often the restoration of capitalism was accompanied by the destruction of entire industries that had previously been oriented to the USSR market. Mass unemployment of the population pushed millions of young workers to seek employment in Western European countries. The increase in social psychological depression and disillusionment with capitalism gradually began to acquire conservative characteristics, the influence of the Church grew, the clericalization of the population increased, and nationalist and far-right sentiments intensified.

The entry of former Warsaw Pact countries into the European Union was also accompanied from the outset by a higher level of illusions and expectations of the residents of Eastern European countries. However, it soon became clear that the rules of the European Union are determined, first and foremost, by the interests of capital in the leading Western European countries. And not all Eastern countries are within the sphere of interests of the leading Western capitals. Once again, the so-called countries of the “young European democracies” found themselves in an extremely difficult economic situation that affected the political sentiments of their voters.

It is important to note here that such a healthy political phenomenon as “Euroskepticism” gradually began to transform in the mass consciousness into extreme forms of nationalism, clericalism, conservative security and traditionalism. This, in turn, caused many prominent bourgeois populist politicians in Eastern Europe to move sharply away from liberal to right-wing populist political discourse.

As part of this “turn”, the populists brought to the fore objective issues for the broad masses. For example, Hungary’s right-wing populist leader Viktor Orbán declared war on speculator and representative of global finance capital George Soros, who is of Hungarian-Jewish origin. Soros, as a global transcontinental player, came up with the concept of open society, which allows putting local governments and capitals under the control of globalized capital. For his part, Orbán deployed the policy of “Hungary’s independent development” and significantly complicated his relations with the ruling circles of the pan-European EU bureaucracy. But, due to the fact that the Hungarian working class was disappointed with both the restoration of capitalism and EU membership, it largely supported the right-wing populist policies of Orbán, who has been the Prime Minister of Hungary since 2010.

During Viktor Orbán’s term of office, the clericalization of the country was actively promoted: a provision was introduced into the Constitution according to which the Hungarian people are united by God and Christianity. This, in turn, became a prerequisite for the subsequent legislative ban on abortion and same-sex marriage. Under the Orbán government, monuments to Miklós Horthy, during whose reign Hungary was an ally of Nazi Germany in World War II, were erected to replace the demolished monuments of Stalinist leaders. The government also passed a series of laws that greatly complicated the lives of the Roma (“gypsy”) minority. Widespread use of firearms (supposedly “for self-defense”) was allowed, which strengthened informal right-wing extremist militarist organizations, often with a strong anti-Roma orientation.

Orbán’s traditional support for Vladimir Putin’s imperialist foreign policy also cannot be explained solely by the high degree of dependence of the Hungarian economy on the energy resources of the Russian Federation. Both leaders are united by right-wing conservative views promoting “traditional values”, “a strong family”, the Church, anti-communism and hatred of LGBT people.

Similar processes of strengthening extremely conservative public and official discourse are also observed in Poland. For decades, one of the main political forces has been the Law and Justice Party (PiS) which adheres to a national-conservative ideological orientation with strong elements of clericalism and close ties to the Catholic Church.

The Law and Justice Party won the elections for the first time in 2005, declaring itself an alternative to the “powerful leftist and liberal elite”. According to its ideologues, Poland must free itself not only from the negative legacy of the “socialist past”, but also from the dubious values of liberal society acquired during the last two decades. In their political practice, they contrast European and Polish values based on Christian traditions. The two presidents representing this party were Lech Kaczynski and Andrzej Duda. Under strong pressure from the government, on October 22, 2020, the Constitutional Tribunal outlawed a woman’s right to abortion in case of a serious defect or incurable disease in the fetus, which accounts for approximately 98% of the total number of abortions in Poland.

Unlike its Hungarian right-wing conservative partners, Law and Justice traditionally pursues an anti-Russian policy based on cultivating the memory of the defeat of Tukhachevsky’s advancing Red Army in 1920 near Warsaw by Polish troops. As noted above, PiS depends on the strongest Catholic Church in Europe, which during the years of Stalinist rule was perceived by the broad masses as a center of moral resistance to the “communist occupation.”

As noted above, the growing influence of right-wing populist political forces in the countries of Eastern Europe and the weakness of the socialist political camp have a common cause: the counterrevolutionary legacy of Stalinism, which for many years discredited the left alternative in the eyes of the great masses. There “deformed workers states” were formed not as a result of proletarian socialist revolutions, but as a result of the control and influence of Moscow and the presence in these countries, in fact, of the Soviet occupying army. The Soviet army was not withdrawn from these countries after the end of World War II in agreement with Western imperialism and influenced more directly the establishment of the power of the pro-Moscow “communist” parties. For the broad masses, these regimes, on the one hand, were perceived as occupiers and, on the other, as anti-working class. Consequently, this fact explains to a large extent why after the disappointment with capitalism and the European Union millions of workers came under the influence of and electorally support conservative and right-wing forces, often openly far-right, and not left-wing socialist forces.

The weakness of the left political segment in Eastern Europe is obvious. Although the left parties are often represented in parliaments, they fail to present themselves to the working people as a real alternative to both the mainstream of bourgeois power and their radical right-wing opponents. Most of the leftist parties have been transformed into social-democratic leadership precisely out of the old parties with Stalinist tradition. Taking advantage of their bureaucratic past, many of them, in the first years of the restoration of hardcore capitalism, managed to accumulate around them the sentiments of protest and to transform them smoothly from the tasks of the struggle for workers’ revolution to parliamentary tasks within the framework of the bourgeois democratic regime. These parties are so strongly integrated and conditioned to official systemic politics as a “left segment” that they have rightly ceased to be perceived by the working class as a real alternative to the dominant capitalist politics.

This also applies to the Sojusz Lewicy Demokratycznej (SLD) party, which has transformed itself into the Nowa Lewica parliamentary party and participates in the ruling coalition with the liberals around the current president of Poland, Donald Tusk.  It also applies to the Bulgarian Socialist Party (BSP), which has repeatedly participated in government coalitions and has had its own presidents in Bulgaria. The Hungarian Socialist Party (Magyar Szocialista Párt) and many other similar political projects have a similar history and tradition. Of course, the German parliamentary party “The Left” (Die Linke; Linkspartei), which has its electoral base in East Germany (former German Democratic Republic), is no exception.

In the context of these systemic “left-wing” organizations, numerous populist and radical right-wing parties and movements are often perceived as a real alternative to government policy. Right-wing populists transform the righteous hatred of ordinary people towards the EU bureaucracy into isolationist ideas and ideas of a “special path” for their countries. In Eastern Europe, nationalist rhetoric has intensified and is increasingly actively combined with the right-wing anti-immigrant trend.

Faced with difficulties in receiving and integrating new waves of immigrants from the Middle and Central East and North Africa, Western European countries are trying to redistribute a significant part of them to Eastern European countries. Right-wing populists are scoring points by criticizing this policy of EU officials and trying to prevent the entry of migrants. Viktor Orbán, whom we have already discussed several times, is a fervent and public opponent of immigration, he is in favor of Hungary introducing quotas for immigrants, but not the European Union. The reason is Hungary’s transit location, from where migrants, especially from Afghanistan, Iraq and Syria, are transported to Western Europe from a refugee camp in the city of Debrecen.

Right-wing populists and radicals lie to their voters, offer imaginary alternatives, propose to solve complex and profound problems by means of extremely simplified, schematic solutions and by trying to pit workers against each other. The issue of migration cannot be addressed by isolating each country and closing borders. Global migration waves, as a rule, are associated not only with horrible military conflicts in the Near and Middle East countries, but also with the needs for new and cheap labor in the capitalist economies of European countries, which seek to reduce the costs of production by the wages of their workers united in strong trade unions. Immigrants who are forced to work for miserable incomes and are deprived of their full rights are filling the labor markets of Western Europe. And Eastern Europe will by no means become a kind of exception to the general rules of capitalist economics.

A truly progressive approach to immigration and to the problems on which the far right speculates will only be possible with a turn to socialist transformation, through the destruction of capitalism, the introduction of a democratically planned economy and workers’ government throughout the world. 

Ukraine, the struggle for national liberation and the danger of the right-wing

Ukraine also belongs territorially to the countries of Eastern Europe, but in the analysis of the political processes taking place in and around it, the category of post-Soviet space becomes even more relevant. For more than 30 years, it has been through the painful processes of separation from the Russian Federation, the realization of its right to self-determination and the development of a free and independent life. Here the legacy of many years of Stalinism shapes most decisively both the extremely weak left-wing socialist movement and the tendency to strengthen right-wing forces. It is one of the few countries in Eastern Europe in which there is not a single left-wing representative or political party with parliamentary representation.

In previous materials I have pointed out several times that Russian imperialist propagandism deliberately and repeatedly exaggerates the strength and influence of the right and far right in Ukraine, which, even in their totality, did not win more than 2 or 3% of the votes in the parliamentary and presidential elections. When Russian propaganda falsely labels all Ukrainian people resisting the invasion as Ukrainian Nazis, Ukrainian fascists or bandits, it becomes indispensable to understand the real situation and its origins going back to the history of the struggle for national liberation.

In 1938, Stalin expelled from the Komintern the Communist Party of Poland and its component, the Communist Party of Western Ukraine (KPZU). By then, the Comintern, created in 1921 by Lenin in Moscow, had long since capitulated to the Stalinist counterrevolution and the Soviet bureaucracy. The official basis for this exclusion was, as always, “Trotskyism”, which penetrated deeply into the KPZU and had to be fought against. The leading figures of the KPZU were shot, according to the decision of the Stalinist courts, for being “collaborators of the Trotskyists and agents of fascism.” Of course, this was just another episode of the anarchic Stalinist repressions against sincere and devoted working-class communists. In fact, Leon Trotsky’s International carried out its active work among the Western Ukrainian Communists and Stalin, who was terrified of losing control over this Comintern party, decided that it was better to destroy the whole party than to lose decisive control over its assets.

Throughout the 1920s and 1930s, the KPZU was undoubtedly one of the flagships of the national liberation struggle. In the difficult conditions of the Polish occupation of the territory of western Ukraine, the KPZU, as the main left-wing force in the region, waged a struggle for the reunification of the entire Ukrainian people. In the ranks of this party, from the mid-1930s, elements extremely critical of Stalin’s policies in Soviet Ukraine became increasingly prominent. The truth about the famine of 1932-1933 and the problems of forced Russification could not be hidden from the workers of western Ukraine. The KPZU constituted the left flank of the national liberation movement, and the right flank consisted of numerous nationalist formations, many of which were ideologically oriented towards one or another version of right-wing radicalism, including Italian fascism and German national socialism. The destruction of the KPZU in 1938-1941 is one of the most serious crimes of Stalinism against the Ukrainian people.

A well-known Ukrainian proverb says that “a holy place is never empty”. And it is quite obvious that after the Stalinist regime destroyed the communists in Western Ukraine, the banner of the Ukrainian people’s national liberation struggle passed to right-wing formations and, above all, to the radical right-wing Organization of Ukrainian Nationalists (OUN).  It was his legacy that became commonplace for many young people after Ukraine gained its independence in 1991, and for the authorities it is part of history subject to official glorification.

And, consequently, the whole leftist idea is still associated with Stalinism and its crimes. It was in this political framework that on April 9, 2015 the Ukrainian parliament adopted a package of laws on de-communization. At that time Crimea was already occupied and the war in Donbass was in full swing. Despite the fact that these laws on “communism” exclusively signify the ideological legacy of the Soviet period of history, and the package of laws itself was aimed at putting an end to the activities of the post-Stalinist Communist Party of Ukraine (CPU), for the left-wing forces , even those distanced from the Stalinism of the USSR era, a situation of serious discomfort and even danger arose in the performance of their political work.

It is also important to note here that, in connection with the policy of accession to the European Union set out in the Ukrainian Constitution and the recognition of the priority of “European values”, all successive Ukrainian authorities, without exception, try to protect the LGBT community from far-right street attacks during their pride parades and public events. Many employees of Western embassies in Kyiv are directly involved in LGBT events to make them safer for Ukrainian participants. LGBT events are protected by reinforced police units, whose total number is many times higher than the total number of right-wing attackers. However, the degree of far-right street violence is still quite significant. It is also interesting to note that, according to official statistics, there has been no trend towards an increase in ethnically and racially motivated crimes in Ukraine for many years. Perhaps these statistics are not entirely accurate, but they still give us some, albeit extremely cautious, optimism in analyzing current trends in Ukrainian society.

The growth of right-wing populism in Eastern Europe is associated with the global problem of the popularity of this trend. It can manifest itself in various forms: from religious fundamentalist to right-wing nationalist, from right-wing libertarian to neo-Nazi. All versions are intertwined in providing superficial responses to complex social problems – placing local and global agendas – and in open hostility to the working class and its ideology. Right-wing populism seeks to impose an extremely low level of public education, cultivated by global capital for the segregation of the working masses, their mass dumbing down and deception. The arduous task lies ahead to transmit to the working class and peoples the need to build true socialist left-wing alternatives, radically opposed to all right-wing and populist versions, with their imprint of homophobia, racism, xenophobia and clericalism. “He who walks shall rule the road!”

Робітничий лідер Юліан Василю поновлений на роботі рішенням Чернівецького апеляційного суду

Шановні друзі. Прийшла радісна звістка з Чернівців. Багатолітня відчайдушна судова боротьба лідера нашої незалежної профспілки “Захист праці” в “Чернівецькому тролейбусному управлінні” Юліана Василю, нарешті, завершилася нашою повною перемогою. Чернівецький апеляційний суд визнав незаконним та скасував наказ Комунального підприємства “Чернівецьке тролейбусне управління” №123-К від 15 квітня 2022 року “Про звільнення Юліана Василю” та поновив робітничого лідера Василю Юліана Оттовича на посаді водія тролейбуса 1-класу КП “Чернівецьке тролейбусне управління”.

Від імені Центрального Комітету Всеукраїнської незалежної професійної спілки “Захист праці” висловлюємо велику вдячність адвокату Андрію Саламандику за блискуче представництво в суді нашого робітничого ватажка. Більше 2 років поспіль актив “Захисту праці” в ЧТУ був вимушений відстоювати інтереси людей праці без свого визнаного ватажка. Впевнені, що повернення Юліана до роботи значно посилить ефективність нашої профспілкової роботи серед водіїв, кондукторів та слюсарів чернівецьких тролейбусів.

Так тримати, друзі! Хай живуть незалежні профспілки України!

Голова ВНПС “Захист праці”
Олег Верник
21.07.2024 р.

На фронті героїчно загинув Член Профспілкового комітету “Захисту праці” на Житньому ринку Києва Валентин Меделян

Шановні друзі.

Щойно отримав дуже сумну звістку з фронту. Загинув смертю героя мій профспілковий побратим Валентин Меделян, член Профспілкового Комітету “Захисту праці” на Житньому ринку столиці України.

Важко сприйняти цюдмку, що Валіка вже немає серед нас. Скрізь в нашій профспілковій боротьбі Валік був поруч, завжди був в перших рядах нашого активу. Згадую наші перші акції біля Верховної Ради проти “азірівського” проекту “Трудового кодексу” 2010 року. Згадую нашу відчайдушну та запеклу боротьбу “Захисту праці” проти планів київської місцевої влади щодо приватизації всіх комунальних ринків міста 2010-2011 років. Тоді ми зробили майже неможливе та зупинили цю навалу. І завжди Валік був на передньому краю профспілкової боротьби. Скільки ж ми пройшли тих маршів та відстояли тих мітингів протесту разом з Валіком!

На початку широкомасштабної збройної агресії Росії Валік був одним з перших наших профспілкових добровольців. Мужньо воював, загинув як герой. Буду памятати тебе завжди, Валіку, як свого товариша, як відчайдушного борця за права українських трудівників та їх незалежних профспілок, як борця за незалежність та свободу України! RIP!

Голова ВНПС “Захист праці”
Олег Верник
09.07.2024.

Суд визнав ДТЕКівські догани нашому профспілковому ватажку Віталію Калашнікову незаконними!

Щойно отримали чудові новини з Дніпропетровщини. Голова нашої Первинної профспілкової організації «Захист Праці» у відокремленому підрозділі Криворізька Теплова Електрична Станція Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпроенерго» Віталій Калашніков 27 березня 2024 року виграв суд у могутнього ахметівського ДТЕК щодо зняття з нього двох незаконних доган, на які й послався роботодавець при звільненні нашого профспілкового ватажка (фото рішення суду).

Нагадаємо, що ще з самого початку 2020 року АТ «ДТЕК Дніпроенерго» в особі генерального директора Дегтяренко С.М., почало систематично порушувати права працівників на труд та не виконувати умови колективного договору. Дев’ять робітників котлотурбінного цеху підприємства, які ввійшли у склад нашої незалежної профспілки «Захист праці», одразу почули на собі усі «методи тиску» від АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на робітників, які не хочуть миритися з порушенням своїх трудових прав. Усіх членів профспілки «Захист праці» вивели у довготривалий простій та зменшили їм на 8 годин тривалість робочої неділі. А потім почали під вигаданими приводами незаконно звільняти їх з підприємства. Робітнича боротьба на тривалий час перейшла у зали суду, де наші профспілкові активісти почали боротьбу за поновлення на роботі та скасуванні незаконних наказів про звільнення профспілкових активістів.

Керівника профспілки Віталія Калашнікова Акціонерне Товариство «ДТЕК Дніпроенерго» звільнило одразу після створення профспілки в березні 2020 року. Але керівник не впав у відчай і згуртувавши членів профспілки, не маючі будь якої юридичної освіти, допоміг членам профспілки звернутися до суду з метою відновлення порушених прав та скасування незаконних наказів про їх звільнення. Суди довгий час розглядали справи про скасування незаконних наказів про звільнення членів профспілки, роботодавець намагався затягувати розгляди справ, але  правосуддя перемогло. Усі злочині накази в справах №№ 171/578/20, 171/102/21, 171/477/21, 171/698/21, 171/456/21, 171/650/21, 171/272/21, 171/460/22 були скасовані, а члени нашої профспілки були поновлені на посадах.

Але роботодавець не міг дозволити членам профспілки потрапити на робочі місця та донести до інших працівників, що профспілка – це не тільки «каса видачі  путівок на відпочинок», а, насамперед, той механізм, що має контролювати виконання роботодавцем вимог законодавства про працю і навіть відстоювати права членів профспілки у суді. Тому роботодавець, так й не давши можливості членам профспілки потрапити на територію підприємства, звільнив їх повторно з тих же самих підстав – «не відповідність кваліфікації робітника займаній посаді». 

Приклад профспілки «Захист Праці» свідчить про те, що незалежна профспілка є ефективним інструментом для  захисту трудових прав робітників і всі трудові права, що порушені у відношенні до профспілкових активістів, будуть відновлені. Ми не маємо жодних ілюзій у відношенні до наших корумпованих судів і розуміємо, що ахметівський ДТЕК піде на все, щоб позбавитися наших робітничих активістів. Тому й радіємо останньому судовому рішенню, де з нашого профспілкового ватажка Віталія Калашнікова судом були зняті незаконні догани.

Всеукраїнська незалежна профспілка «Захист праці» продовжує активно захищати та відстоювати порушені роботодавцем права своїх членів. Ми сподіваємось,  що нарешті позитивні результати у 9(!) судових справах про поновленню на роботі незаконно звільнених наших активістів дадуть змогу переконатися й іншим, поки вкрай заляканим робітникам Криворізької Теплової Електричної Станції, у тому, що для належного захисту прав працівників – потрібна своя власна незалежна профспілка з бойовим керівником, який не буде сидіти на зарплаті у роботодавця та зраджувати членам своєї профспілки. Попереду у нас тривала боротьба і ми маємо в ній йти до кінця!   

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Солідарність профспілок України з профспілками та трудящими Аргентини!

Новий президент Аргентини Хав’єр Мілей і його правий уряд запустили пакет жорстких заходів проти робітництва та широких народних мас.  Він доповнюється репресивними заходами проти свободи вираження думок та атакою на профспілки. 

Щоб протистояти цьому, 24 січня 2024 року відбудеться загальнонаціональний робітничий страйк і загальнонародна мобілізація.

 Почалася важка боротьба, в якій ми, українські трудящі та їх бойові профспілки, на боці трудящих Аргентини.  Ми, в Україні, яка зіткнулася з російським імперіалістичним вторгненням, висловлюємо свою солідарність з аргентинськими братами та сестрами по робітничій та антиімперіалістичній боротьбі!

Ми солідарні з войовничим профспілковим рухом, з громадськими та політичними організаціями Аргентини, які вже 24 січня 2024 року оголосять страйк та вийдуть на вулиці країни.

Товариші, сили вам та рішучості у своїй боротьбі за трудові права! Робітничий клас єдиний і без кордонів! Українські профспілки разом з аргентинськими профспілками!

відкрито для підписання українськими профспілками та народними активістами:

Олег Верник, Голова Всеукраїнської Незалежної Професійної Спілки «Захист праці»

Олексій Кляшторний, Голова Центрального Координаційного Комітету Всеукраїнської профспілки «Народна солідарність», старший лейтенант ЗСУ за мобілізацією

Юрій Самойлов, Голова міської організації Незалежної Профспілки Гірняків міста Кривий Ріг

В’ячеслав Рой, Голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України

Філіпчук Дмитро, Голова Профспілки працівників галузі земельних відносин України

«Захист Праці» на Криворізькій ТЕС «ДТЕК Дніпроенерго»: робітнича боротьба продовжується

Первинна профспілкова організація «Захист Праці» у відокремленому підрозділі Криворізька Теплова Електрична Станція Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпроенерго» як первинна ланка Всеукраїнської Незалежної  Професійної Спілки «Захист Праці» була створена робітниками котлотурбінного цеху підприємства 03 березня 2020 року. З самого початку 2020 року АТ «ДТЕК Дніпроенерго» в особі генерального директора Дегтяренко С.М., почало систематично порушувати права працівників на труд та не виконувати умови колективного договору.  

Дев’ять робітників котлотурбінного цеху підприємства, які ввійшли у склад нашої незалежної профспілки, одразу почули на собі усі «методи тиску» від АТ «ДТЕК Дніпроенерго» на робітників, які не хочуть миритися з порушенням своїх трудових прав. Усіх членів профспілки «Захист праці» вивели у довготривалий простій та зменшили їм на 8 годин тривалість робочої неділі. 

При цьому наше підприємство продовжувало працювати та виробляти продукцію, а на робочі місця членів профспілки перевели інших робітників цеху, розширивши їм  їх обов’язки. При цьому зміни в організації виробництва на підприємстві для можливості зміни істотних умов праці членам профспілки були відсутні. З таких підстав члени профспілки подали в районний суд позовні заяви про скасування наказів щодо виведення їх до простою та скорочення їм робочого часу і відновлюють свої порушені права в судовому порядку.

В продовж 2020 року профспілковий комітет нашої профспілки намагався мотивувати роботодавця до створення комісії щодо заключення колективного трудового договору між профспілкою та роботодавцем. Були також спроби організувати місто на підприємстві з представництвом нашої профспілки та інформаційним стендом. Але роботодавець, прекрасно розуміючи, що інші робітники, побачивши результат роботи нашої незалежної профспілки, увійдуть до її лав і полишать «бананову» профспілку роботодавця, відмовився від будь-якогось спілкування з профспілкою та намагається в адміністративних та господарських судах оскаржити створення та реєстрацію нашої незалежної робітничої профспілки.

Розуміючи, що утримання членів профспілки більше 1 року у тривалому простої при працюючому підприємстві загрожує тим, що суд визнає дії роботодавця такими, що порушують законодавство про працю, роботодавець звільнив усіх членів профспілки в продовж 1 кварталу 2021 року нібито за невідповідність кваліфікації робітника займаній посаді. Свої брутальні антипрофспілкові дії роботодавець мотивував нібито виявленням незадовільних знань у членів профспілки при проведені перевірки знань з питань охорони праці.

Керівника профспілки Віталія Калашнікова Акціонерне Товариство «ДТЕК Дніпроенерго» звільнило одразу після створення профспілки в березні 2020 року. Але керівник не впав у відчай і згуртувавши членів профспілки, не маючі будь якої юридичної освіти, допоміг членам профспілки звернутися до суду з метою відновлення порушених прав та скасування незаконних наказів про їх звільнення. Суди довгий час розглядали справи про скасування незаконних наказів про звільнення членів профспілки, роботодавець намагався затягувати розгляди справ, але  правосуддя перемогло. Усі злочині накази в справах №№ 171/578/20, 171/102/21, 171/477/21, 171/698/21, 171/456/21, 171/650/21, 171/272/21, 171/460/22 були скасовані, а члени нашої профспілки були поновлені на посадах.

Але роботодавець не міг дозволити членам профспілки потрапити на робочі місця та донести до інших працівників, що профспілка – це не тільки «каса видачі  путівок на відпочинок», а, насамперед, той механізм, що має контролювати виконання роботодавцем вимог законодавства про працю і навіть відстоювати права членів профспілки у суді. Тому роботодавець, так й не давши можливості членам профспілки потрапити на територію підприємства, звільнив їх повторно з тих же самих підстав – «не відповідність кваліфікації робітника займаній посаді». 

Члени профспілки знову подали до суду позовні заяви на скасування наказів про повторне звільнення, за якими судом відкрито судові провадження. Члени нашої бойової робітничої незалежної профспілки впевнені у своєї перемозі й в цих судових правах.

Приклад профспілки «Захист Праці» свідчить про те, що незалежна профспілка є ефективним інструментом для  захисту трудових прав робітників і всі трудові права, що порушені у відношенні нас, будуть відновлені. Члени профспілки дякують її керівникові за те, що він виконав та продовжує  виконувати повний юридичний супровід справ в судах про поновлення порушених прав робітників.

Профспілка на даний момент має ще один позитивний результат у повторному поновлені на роботі після повторного звільнення через суд члена профспілки Сергія Василенко. Але роботодавець, поновивши його на роботі «на папері», не дає можливості стати до роботи заручившись підтримкою районного військомату, який «ганяє» Сергія Василенко на ВЛК, не зважаючи на те, що ще з початку війни Сергій був визнаний непридатним до військової служби.

Профспілка «Захист праці» продовжує активно захищати та відстоювати порушені роботодавцем права своїх членів. Ми сподіваємось,  що нарешті позитивні результати у 9(!) судових справах про поновленню на роботі незаконно звільнених наших активістів дадуть змогу переконатися й іншим, поки вкрай заляканим робітникам Криворізької Теплової Електричної Станції, у тому, що для належного захисту прав працівників – потрібна своя власна незалежна профспілка з бойовим керівником, який не буде сидіти на зарплаті у роботодавця та зраджувати членам своєї профспілки. Попереду у нас тривала боротьба і ми маємо в ній йти до кінця.

Члени Первинної профспілкової організації «Захист Праці» у відокремленому підрозділі Криворізька Теплова Електрична Станція Акціонерного Товариства «ДТЕК Дніпроенерго»

Віталій Калашніков

Петр Витенко: открытая экономика (письмо нашего читателя в редакцию “Захиста праці”)

Экономические ресурсы страны принадлежат всем гражданам, которые имеют равноправную возможность участвовать в создании продукцию материального и нематериального содержания, реализуя продукцию произведенную государственным сектором экономики на рынке, и иметь определенную часть дохода, а не зарплату, от реализованной продукции, соответствующую уровню квалификации и способности создавать конкурентоспособную продукцию.

Все граждане являются совладельцами всех основных средств и предметов производства, что есть личным имуществом – источником благополучия каждого гражданина страны всех сфер трудовой деятельности. Подобные организации производства в экономике давно не новость: кооперативы, коллективные предприятия. Важно, чтобы была полная информация, в режиме настоящего времени средствами видео и аудио связи для всех сотрудников государственной сферы экономики о производстве и реализации на рынке продукции.

Должна быть организована квалификационная система страны, которая определяет уровень квалификации и качество работы сотрудников государственной экономики. Администрации предприятий, учреждений страны должны работать только над повышением качества конкурентоспособной продукции. Администрации предприятий и учреждений должны быть освобождены от работы связанной с управлением кадрами, экономики, снабжения, охраны и других служб.

В открытой экономической системе должны быть организованы независимые централизованные системы: квалификационная (кадровая), экономическая, торговая, банковская и т. д. Так можно организовать правильные (открытые) производственные отношения, где понятно состояние выручки от реализации продукции промышленных и аграрных предприятий на рынке и поступление прибыли на банковский счет каждого работника по окончанию рабочего времени каждый день.

Такая организация экономики, где нет безработицы, приводит к объединению интеллектуальных способностей каждого работника, что обеспечивает производство высококонкурентной продукции. В открытой экономике нет почасового рабочего времени – важно необходимое качество выполнения работы. Продолжительность рабочего дня не обязательно может быть восьмичасовой. В экономике необходимо производство реализуемой на рынке продукции, а продолжительность рабочего времени значения не имеет.

Современные экономические системы государственная и частная – авторитарные теневые системы: не дают возможности знать об истинной ситуации в экономике страны.

Благодарю за внимание. С уважением, Петр Витэнко. agat111kor@gmail.com

“Захист праці” створений на славетному запорізькому «Науково-виробничому комплексі «Іскра»

21 серпня 2023 року була зареєстрована наша нова Профспілкова Організація “Захист праці” Профспілкова Організація «Захист праці» у «Науково-виробничому комплексі «Іскра» (Ідентифікаційний код юридичної особи – 45241585).

Працівники цього славетного запорізького підприємства провели свої установчі збори ще наприкінці 2021 року. Та на жаль військова агресія російського імперіалізму загальмувала наше профспілкове будівництво. Підприємство, зараз на жаль не працює. А трудовий колектив залишився. І тільки зараз нам нарешті вдалося здолати усі необхідні реєстраційні процедури і ми починаємо. Керівником новоствореної профспілкової організації “Захисту праці” у «Науково-виробничому комплексі «Іскра» був одноголосно обраний авторитетний та досвічений працівник станції, фаховий монтажник радіоелектронної апаратури та приладів Пархоменко Антон Вікторович, який зараз зі зброєю в руках боронить Україну і нашу свободу в лавах ЗСУ.

Шановні друзі-“іскрівці”, шановні запоріжці! Попереду, після поновлення роботи підприємства у післявоєнний час, у нас запекла боротьба за наші трудові права, за розвиток нашого рідного підприємства, за достойну заробітну платню та придатні умови праці. Щиро віримо, що прийде час і робітничий клас України, об`єднаний у справжні незалежні профспілки, рішуче висловить свою власну робітничу програму дій та кардинальних перетворень як на кожному робочому місці, так і у нашій державі в цілому.

Центральний Комітет ВНПС “Захист праці”
22.08.2023 р.